Іноді більярд - зовсім не про кулі... Це про погляди, про слова, про рухи і обійми в "фальшивій" спробі навчити грі...

Цікаво? Запрошую сюди⚡️⚡️⚡️

- Сашо, а ви граєте?

- Я? Ні... не дуже, - невпевнено знизує плечима.

- Тоді гріх стояти. В цьому житті треба всього навчитися і все спробувати. Правда ж, Кириле Олександровичу? - він лиш на мить переміщає на мене свої сальний погляд і знов повертається до Саші. - Йдіть сюди. Покажу, як правильно тримати кий.

Вона підводить очі на мене, але я просто спостерігаю. Не виказую свого ставлення ні до результату гри, ні до її ходу. Хоче вчитись, хай вчиться... А я поки що гашу в собі скажене бажання подзвонити Паші. Хто з них так дав в штангу?

Лозімський простягає Саші кий. Вона бере до рук важкий предмет і розглядає його.

- Повертайся.

Говорить владно і Саша ... слухається його. Лозімський стає позаду неї. Надто близько для простої гри. Його рука лягає на її передпліччя і повільно спускається нижче, до талії, прогинаючи дівчину. Друга прибирає волосся з плеча, а губи майже торкаються її шиї.

- Розслабся...

Я не даю цьому удару відбутися і рукою хапаюсь за шафт кию.

- Думаю, нам час, - дивлюсь Лозімському в очі. - На рахунок пропозиції - завтра повідомлю про своє рішення.

Лозімський виправляє плечі, відпускаючи Сашу зі своїх товстих рук.

- Ти не барись, Кириле. А то ледь в більярд не програв...

Я розумію, про що він. Точніше, про кого.

Ну і трохи візуалу для настрою ❤️

Всім гарного дня!