30 книг, 3500 читачів!

Вітаю, любі читачки і читачі!

Лише на днях зрозуміла, що мій роман у процесі “Музика січня” — моя 30-та книга на Букнет!

Фух. 30 книг. Не віриться! Але хай там як, з цієї нагоди хочу зробити невеликий подарунок читачам — я залишу “Музику січня” безкоштовною у процесі передплати! (Вона стане платною за кілька днів після завершення, тому слідкуйте за оновленнями).

Друга приємна нагода для цього допису — моя читацька родина на Букнет перетнула позначку 3500 читачів!

Безмежно вдячна всім, хто залишається зі мною від книги до книги, і тим, хто приєднався недавно! Обіцяю, що попереду у нас ще багато цікавого!❤️

З цієї нагоди мала бути рубрика “Коли авторка міняється місцями з героїнею”, але дехто з вас в моєму тг хотів почути відповіді нв запитання, тож замість рубрики відповідаю.

Христя: Де саме ви берете натхнення. Можливо це якісь вплив з боку. Або є якись особливий вид натхнення.

Колись, коли я писала багато віршів і зрідка коротку прозу, мене могла надихнути сумна пісня чи цікавий фільм, якась людина, краєвид, почуття до іншої людини тощо. І писала під цим впливом.

Зараз же мені не потрібне стороннє натхнення на творчості. Я черпаю сили і натхнення прямо в тій історії, яку пишу. Спочатку виникає цікава ідея, яку хочу розказати. Тоді пишу її, вона затягує і цим самим підганяє. Мені не менше, ніж читачам (а може, навіть більше), хочеться добратися до фіналу. Я зживаюся, зростаюся з героями, тому не терпиться дізнатися, як у них все закінчиться.

Не пам'ятаю автора фрази, але ці слова дуже влучні: “ніщо так не болить, як нерозказані історії”. Це схоже на тягар, який носиш на собі, — коли є якась історія, задумка, сюжет, хочеш вже його написати, а не встигаєш, нема часу і т.д. А коли розказуєш і бачить завершену книгу перед собою, це таке почуття: “Фуууух, нарешті”. Полегшення невимовне!

Словом, мене надихають і підганяють самі герої.

Галина: Вигорання-маю свої способи боротьби!

Мій спосіб боротьби з вигоранням — дозволити собі хандру. Деньок походити кислою, покатувати себе словами “я нездара, яка ніколи не напише справжній хіт”, повалятися з книжкою на дивані, не писати, подивитися фільм чи “що попало” на ютубі, послухати музику, побайдикувати, завершити день в обіймах чоловіка (похандрити ще й йому). Здебільшого після такого вже наступного дня трохи попускає і рука сама тягнеться, щоб щось пописати.

Олеся: Локації в книгах очима авторки.

Які місця, вулички, кафе, готелі, парки... бачили на власні очі (у блогах були згадки, але не про всі книги).

Давайте так, бачила на власні очі:

❤️90% всього на Канарах, описаного у “Вулкані для Венери (не була тільки в готелі, в якому незадовго до фіналу відбувається вечірка).

❤️100% всього з “Відремонтуй моє серденько”.

❤️100% з “Дозволити все”, зокрема, теж літала на параплані над Боржавою.

❤️100% з “Зів'ялі серця” і 100% з “Не хвойда” — місця списані з мого рідного села і рідного райцентру.

❤️У всіх містах, в яких відбуваються події моїх книг, була, окрім роману “Твоя згідно з пунктом три” — там події в Дніпрі і Нікополі, в цих містах не була (але епілог в Будапешті, туди якось подорожувала).

❤️Була на Шацьких озерах з “Любого недруга” і, звісно, в Рівному.

❤️Була в Мукачеві, як у романі “Його тиха мрія”, кілька разів у турах заїжджала на дегустації в закарпатські виноробні.

❤️Була в Кам'янці-Подільському і каталась на кораблику по Дністру, як у “Серці Лева”.

❤️Відпочивала в будиночку в лісі, як у “40 тижнів з колишнім” чи “Красень і чудова дівчина”.

❤️Каталася на кораблику по Дніпру, як у “Пограйся і відпусти”.

❤️Бувала в Івано-Франківську з “Кохання починається з обману” і в Парижі (як героїня в одній з останніх глав).

❤️Яремче зі “Шлюбу на трьох”, як і Франківськ, до речі, — головні міста моїх дитячих подорожей, бо мій тато родом з тих країв.

❤️Була у Луцькому замку з “Її чужий, її рідний”.

❤️В Одесі дивилася на море, як Лія з “Наодинці з ошуканкою”.

❤️Відпочивала у Сколе (“Брудні секрети твоєї дружини”).

❤️Львів, згаданий у багатьох книгах, — само собою)) Київ — теж.

❤️Репетиційну музичного гурту, обклеєну яєчними лотками, як у “Музиці січня” теж відвідувала кілька разів))

Олеся: Авторка передала свій досвід героям. Що вміють робити/що вивчили/ дізналися герої, що робить/вміє авторка. Власний досвід у творах (їзда верхи, кулінарні рецепти, вміння).

Їзда вверхи — так. Я вчилася, тож передала це Сергію і Лії (“Наодинці з ошуканкою”).

Фірмові бургери від Владислава з “Нареченої з нетрів” — рецепт, якому мене колись навчив хлопець, з яким зустрічалась.

Вірші Стефанії з “Музики січня” і Соломії “Брудних секретів моєї дружини” — мої.

І подібного дуже багато, треба перечитати книги, щоб згадати)) Я часто використовую власний досвід у книгах)

Олеся: Авторка боїться, бояться й герої

Якими зі своїх страхів авторка наділила героїв? Як їх долала? Чи вдалося це зробити авторці чи героїні.

У мене в житті лише два страхи. Перший — не жити. Другий — померти. (О, я подарую цю фразу комусь зі своїх героїв!)))

Я страшно боялася не реалізуватися у творчості, не відбутися, не стати кимось. І нехай ще не досягла бажаних висот, але все ж вважаю, що вже трохи реалізувалася) Тому й мої героїні завжди реалізуються не тільки в коханні, а й в улюбленій справі. Щодо другого — як бачите, жива поки що, та й мої героїні теж не закінчували погано))

***

Більше відповідей і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.