Бешкетно. Серйозно. Спокусливо.

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

 Сьогодні діють знижки на емоційні та дуже багатогранні історії кохання через роки. Дві окремі книги. Однотомники.

 11 глав безкоштовні для ознайомлення.

«Мій норовливий зведений брат» 20%

— Стій… — Забираючи свої руки, я відштовхнула Нейта від себе, і поправивши сукню, промовила крізь сльози, які вже обпікали моє обличчя. — Я заручена, Нейте. Заручена.
  Нейт дивився на мене і не міг повірити в те, що чує. Він став блідим, як стіна.
  І мені стало шкода його. Стало шкода мене. Стало шкода – нас.
  — Як ти могла? — Він важко задихав, потираючи груди від болю. Позадкувавши, Нейт вдарився об стіну, все так само, дивлячись мені у вічі. — Ханно… невже… ти…
  — Як я могла? Як я могла?! Це ти, як міг мене покинути? Це, як ти міг без пояснень мене по-ки-ну-ти? Якщо б не та зустріч в Вегасі, ти б до мене так і не повернувся? Так? Я ж права? — Я плакала і з нормального тону перейшла на крик відчаю. — Як ти міг? Як ти міг знищити все, що було між нами? Невже… ти…
  — Я кохаю тебе, так само, як тоді. Я кохаю тебе, ще більше. Я кохав тебе кожного дня і кохатиму завжди. — Нейт спустився спиною по стіні, і сховавши обличчя в долоні, заплакав.
  Моє серце розділяло кожне його слово. Я кохала його тоді. Я кохала його зараз і завжди буду кохати.
  — Нейте…
  Нейт опустив руки і подивився на мене. 
  — Пробач мені. Пробач за все. Я гадав, що… — Його голос зривався, коли він говорив. — Я гадав, що роблю правильно,… але помилився. Через моє рішення, я втратив тебе,… втратив себе,… нас. — Він важко видихнув. — Пробач мені за слова «як ти могла?». Ти маєш повне право кохати і бути коханою. Я бажаю тобі щастя, Ханно. Я б дуже хотів бути тим, хто тобі його даруватиме, але якщо ти щаслива з Джошуа… — він затнувся. — Тоді я за тебе дуже радий. Йому пощастило здобути твоє кохання.
  — Чому ти тоді поїхав? — Я підійшла до нього і сіла поруч. — Чому прийняв таке рішення?
  Нейт подивився на мене і сумно посміхнувся.
  — Хіба це вже має значення…
  — Для мене має. Прошу, розкажи. Я так довго на це чекала. Чекала на твою правду. Прошу. — Я дивилася на нього, не кліпаючи, боячись, що щось прогавлю.
  — Ханно…
  — Прошу.
  Він узяв мою руку в свою і сумно посміхнувся.

«Ісая. Реванш»-20%
Уривок:
«— Я мусила.

— А ти не мусила хоча б сказати мені про свої наміри поїхати від мене? Ні, не мусила? — Ісая весь палав від гніву та болю, який я бачила в рисах його обличчя та очах.

— Знаєш, здається ми обоє зробили поспішні рішення… Я втекла, а ти вбив собі в голову, що я могла тобі зрадити.

— Ти могла зробити все що завгодно. Тобі віри нема, Айрін. — Розгнівано приснув він і повернувся до дороги. Ми знову рушили, і я лише зараз зрозуміла, що ми прямуємо по тій самій дорозі, по якій ми їздили на наше таємне місце.

— Ти їдеш на наше місце?

— На наше? — Він зловісно розреготався. — Ніякого нашого місця немає. Є мій будинок, який я збудував в своєму улюбленому місці. — Він ще дужче стиснув кермо.

В моїх грудях опинилася отруйна стріла. Я заслужила.

Я могла лише сказати.

— Я рада, що у тебе є будинок і він в такому особливому місці, де ти можеш бути відірваний від світу.

— Я теж… радий. Але ми б мали жити в ньому разом. — Він на мить подивився на мене, і в його очах я побачила блиск. — Ми будували плани і мріяли,… а потім… потім ти все зруйнувала. Ось така от правда.

— Принаймні, на тиждень так і буде. — Тихо промовила я.

— Ти ж розумієш, що ти влипла? — Він повернувся до мене, і я впізнала той самий погляд Ісаї, який говорив мені про щось хтиве,… щось солодке та дике.

 Я влипла. Дійсно влипла. І я рада цьому.

— Може це ти влип. — Засміялась я і він підтримав мій сміх.

— Побачимо, «сестричко». Побачимо.

— Ти щось замислив, правда Ісая?

— Так.

Ісая зупинив авто і я запитала.

— І що ж?

— Реванш, Айрін. Реванш.

Ділюсь саме в телеграм візуалом та новинами  Мій телеграм 

Мирного дня!

Героям Слава!!!