Юху, ще спойлери! Знов без імен

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

У її душі панувала зима. Хотілося розірвати все навколо, кричати й плакати, але сльози не могли вибитися назовні, хоч як би вона того бажала. Спогади роздирали її душу, відкриваючи ще свіжу рану, що перетворилася на темну пляму болю.

— Пане... — її голос був слабким, майже беззвучним. У ньому чувся відчай. Їй хотілося пояснити, виправдатися, але персонажу 1 це було не потрібно.

— Не дивіться, — голос був тихим, серйозним, без натяку на емоції.

Її свідомість прояснилася. Ілюзії зникли, залишивши лише його тепло, яке дарувало хоч крихту спокою. Ні краплі сміху, смутку чи гніву. Він був... ніяким. Але їй стало набагато легше дихати, хоч вона й не розуміла чому. Здавалося, знала: ілюзії зникли. Тепер відчувала тільки його тепло. Хоч усе ще було морозно, його руки гріли її сильніше, ніж будь-яка накидка на плечах.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Який романтІк)