Якесь кисле болото у блогах останніми днями. Тому хочу запропонувати челендж "Чому я не хочу буди у шкірі героїв своїх книжок". Ну, або хочу, якщо вам такий варіант більш до вподоби.
щодо мене, то я б точно не хотів би опинитися на місці когось із них, бо
А) Моїх героїв постійно лупцюють. Ну дійсно постійно ж, чи не у кожному другому розділі.
Б) Мої герої часто не повністю розуміють світ, у якому живуть, через що їх також лупцюють.
В) Зазвичай, їх життя позбавлене комфорту, що у моєму віці вже критично.
Г) У мене є кілька головних героїв наглухо відморожених поганців. А таким я точно не хочу бути.
Д) Ті з героїв, що не поганці, теж бува творять люту дичину, і якщо не знати контексту їх дій — цілком можна сприйняти за поганців.
Ну, у мене якось так. А що у вас?
19 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМабуть я б не відмовилася б побувати в шкурі Софії своєї героїні " Наречений у спадок". В неї більш менш ніби все добре. А от на рахунок інших. Ну так їх лупцюють ледь не в кожному розділі, а якщо не лупцюють то в кінці обов'язково це зроблять. В шкурі свого улюбленця я б точно не хотіла б побувати.
Андрій Нощенко, Зрозуміло)))
Як автор, я бачу дві сторони цієї ситуації.
ЧОМУ ТАК:
Максим — надзвичайно харизматичний і привабливий персонаж. Його сила, владність, вміння захищати те, що вважає своїм, безумовно приваблюють. Особливо приваблює контраст між його жорсткістю до світу і ніжністю до коханої.
Інтенсивність почуттів між героями захоплює. Це не просто роман, це історія всепоглинаючої пристрасті, де кожен дотик електризує, кожен погляд обпікає. Така сила емоцій зустрічається рідко.
Елемент небезпеки і заборонености додає гостроти відчуттям. Це як танцювати на краю прірви, знаючи, що тебе утримує найсильніший чоловік.
ЧОМУ НІ:
Постійна небезпека і напруження виснажують. Жити в світі, де кожен день може стати останнім, де не можна довіряти навіть близьким — це важкий психологічний тягар.
Відсутність свободи вибору. Так, Максим кохає Оксану, але він також контролює кожен її крок, кожен подих. Це золота клітка, але все ж клітка.
Необхідність постійно балансувати між моральними принципами і реальністю кримінального світу. Питання "чи виправдовує кохання співучасть у злочинах?" не має простої відповіді.
Вівьєн Ришар, Я ж не даремно написав «не хочу або хочу»)
Кожна моя героїня, тим чи іншим чином, схожа на мене: характер, звички, реакції. Навіть мовні вирази, які я вживаю у спілкуванні. А ось так, щоб на 100% влізти у шкіру героїні й пройти її шлях від початку до кінця, то напевно я б обрала Іридію. У цій історії 1 розділ — реальна ситуація, що сталася у моєму житті. Ну окрім хвороби та смерті героїні)) а далі мій варіант виправлення історії)) Адже ми не можемо виправити минуле, але кожен з нас, хоч раз у житті ставив собі питання: а якби склалося усе по іншому?
Айрін Єн Шанті, Ваша відповідь майже зрівняла рахунок, та все ж більшість не хоче ставати героями своїх книг.
Сам ставив собі такі питання неодноразово.
Напевно я б хотіла опинитись у шкурі головної героїні лише однієї своє книги. Вона активна, весела, дружелюбна та екстраверт. Іншим просто не позаздриш. А також я пишу те, що я у реальному житті не робила, бо не можу фізично.
А не хотіла б я побувати у шкурі головної героїні своєї книги яку лише пишу (книга у жанрі фентезі)
Вікторія Грош (Rouce), Усе одно ви пʼята, хто погодився на таке. Більшість же проти.
А я б побувала в шкурі своєї героїні. Пекло, в якому я живу куди гірше.
Андрій Нощенко, Гарно. Я серйозно ставлюся до помилок, але теж не без гріха. Всі ми люди.
Тут така справа, якщо автор не був у шкірі героїв, то як можна казати про те, що він їх дійсно знає, що вони справжні, а не вирізані садовими ножицями з картону? А якщо автор уже побував в їхній шкурі, то не має сенсу хотіти чи не хотіти - все уже сталося )
Андрій Нощенко, воно не буде так, а так і є )
Так, іноді я ловлю себе на думці, що хотіла б опинитися на місці Емілі. Вона красива, сильна, смілива — повна моя протилежність. Вона не боїться боротися за своє щастя. І поруч із нею Адам — пристрасний, вірний, небезпечний у гніві, але ніжний у коханні. Звісно, у їхніх стосунках не все гладко, з’являються сумніви, біль, страх... Але хіба справжнє кохання буває без боротьби?
Світлана Романюк, Ви четверта, хто погодився на таку авантюру!
Хотіла би я подивитися на того, хто забажав би бути у шкірі ваших героїв)))
А в мене часто буває, що героїню я частково списую із себе (комусь колір очей чи зріст, комусь сором'язливість або нетоваристкість, комусь дурнуваті вчинки свої дарую). Тому виходить, що я і так певною мірою знаходжуся у шкірі своїх героїв)
Тетяна Овчіннікова, А, зрозуміло тепер.
Гаразд, я б хотіла побувати :) в мене весело: то вампіри, то дракони. Зараз ще й єдинорогів намагаюсь вигадати. Чим не весело? Тільки АК-47 про всяк випадок треба взяти з собою, а так можна.
Андрій Нощенко, Юхууу!
Не хочу бути у шкурі своїх героїв, бо вони:
а) щодня піддають ризику своє життя;
б) дивіться пункт "а" ))
Ріна Март, От і я з тих же причин, якщо узагальнити.
А я просто наділяю героїв своїх книг рандомними якостями своїх друзів і знайомих)
Anrimoto, Але як є)
Оце ви цікавий челендж придумали:) мені здається більшість точно не хоче бути у шкірі своїх героїв))
Інна Турянська, З усіх, хто прокоментував, лише одна авторка безумовно погодилась до своїх казок потрапити у якості головної героїні. Іще одна авторка із купою «але» теж погодилась. Усі інші ні).
Що ж ви так "знущаєтесь" над власними героями. Їх лупцюють, вони творять дичину, вони відморожені поганці й до всього ще й позбавлені комфорту. Не даремно вас не вабить їхня шкіра. Щодо моїх героїв, то десь 50 на 50. Важкуваті у них ситуації.
Ніка Цвітан, Роблю усе, аби вони не сумували! Гарантую їм веселеньке життя, так би мовити!
Цікавий челендж! Я, мабуть, буду якраз в розряді "хочу", хоча моїм героям й дістається, але ж світи які класні!))) В мене лише чотири книжки, куди я б десять разів подумала, чи поткнутись)))
Лара Роса, От із цим не допоможу. Аби міг — залюбки б!
З урахуванням того, що я пишу про самісінькі страждання... Я б взагалі не хотіла опинитись в цьому світі. Хіба що в моїх казках - там все у всіх чудово (навіть у чоловіків більш-менш).
Чарівна Мрія, Казки теж рахуються, так що ви перша, хто погодився без різноманітних обмовок.
Мої герої йдуть до свого щастя через важки перепони, бо якось поки не вдається мені писати про рожевих поні. Чи хочу я такого собі? Звичайно ні, бо вже якось досить. Але чи хочеться того, що герої отримують в кінці книги - так, чому б і ні, бо поки що все в моїх книжках закінчується гладко. Хоча зараз думаю над наступною книгою, і ніяк не можу визначитися: вбити мені ГГ чи дати їй невеличкий шматочок щастя.
Андрій Нощенко, (((
А тут хочеш, чи не хочеш, а у шкуру героя треба лізти. Інакше читач не повірить у те, що все відбувається насправді.
Єва Ромік, Так то ж подумки. За таке залік не отримати.
Я б не хотіла, бути в шкірі своєї героїні з " Легенда життя відьми, та Серце темряви", ну засильно, її життя покидало. Щодо Валентини, можливо я б спробувала, я люблю пригоди, та і подорожі в часі, це для мене щось цікаве, та надзвичайне. Тим паче, частково вона написана з мене.
Міріада Фаєр, Ну, про минуле узагалі можна завжди почитати…
А чому герої не розуміють світ, в якому живуть? Чи вони всі попаданці?
Ірина Скрипник, Зовсім ні, лише один з багатьох такий. У корінних жителів свої обставини.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати