Сюрпризи "Нареченої з сюрпризом"

               Заплив в читання завершено, і я готова поділитися враженнями від дивовижної книжки, яку ось щойно завершила читати, проковтнувши буквально за два дні.

                Рекомендація прочитати книгу «Наречена з сюрпризом» авторки Еліс Кларк надійшла від людини, яку я страшенно поважаю, і чий смак схожий на мій власний. Вона написала мені: «Мерайя, дівчинко, якщо ти її НЕ прочитаєш – шкодуватимеш», І так воно і є. Бо це незаслужено недооцінена вподобайками історія, яка переверне уявлення про екшн в любовних історіях.

                Постараюся без спойлерів, аби не псувати майбутнім читачам задоволення від процесу. Лише трошки розпалю апетит подробицями, які не розкриють сюжету.

                Отож, «Наречена з сюрпризом». Я би назвала цю книгу «Ходяча проблема і її вірний Хто-Ти-Трясця-Такий, Ріку». Тому що саме такими словами можна охарактеризувати головних героїв роману: Емілі Деспозіо та Ріка В. Рока (ми не родичі).

                Книга починається з того, що Емілі збирається заміж за нелюба, якого їй назначив батько – глава мафіозного клану, що тримає в страху половину штатів, тих, що сполучені. Емілі страждає біля вікна, доки мачуха намагається їй сподобатися в телефонній розмові. Але потім бере себе в руки і сідає в авто, що приїхало по неї, аби відвести її в церкву. Так, сімейка Емілі лишила її саму, і доставити наречену до церкви має водій на чорному джипі. Прямо еталон люблячої родини! Авторка нам одразу показує, що сімейка в дівчини мало того, що кримінальна, так ще й так собі в плані ставлення до неї.

                В джипі сидить дуже цікавий джентльмен, який от зовсім не водій, а якийсь невідомий, який спокійненько під носом мафіозі викрадає наречену і везе кудись вздовж узбережжя, попутно трошки пояснивши дівчині, що ні, весілля не буде, а буде так, як він скаже. І взагалі, як для дівчини, яку щойно викрали з власного весілля, вона недостатньо трагічно налаштована, а сміє вимагати пити, їсти, пояснень і відпустити її на волю, в неї навіть купа діамантів є в якості викупу. І додому вона не хоче, вона хоче в Європу, відкрити там ресторан і забути, що її татко – мафіозо і так собі особистість. Але ще дужче вона хоче забути нареченого і мачуху (судячи з усього, мачуха хіба трохи за неї старша, і якась пластикова, але авторка нам її не одразу показує, вона лише говорить по телефону).

                В процесі втечі, незнайомець не лише представляється Ріком, а й встигає проговоритися, що його найняла Клаудія – мачуха Емі. Клава, схоже, дуже хоче, аби в її чоловіка більше не було спадкоємиці. Так сильно хоче, що аж наймає першого ліпшого хлопця, який хоче помститися цьому мафіозі. Клава в цілому починає викликати антипатію ледь не з першого свого дзвінка, і далі це почуття лише посилюється, бо ця дамочка, в дусі класики дитячої літератури, не мачуха, а якась відьма. Дуже очікувано, і я навіть здивувалася, що от так в лоба нам показують головного антагоніста твору.

                Але не все так просто в цій історії. Хоча, здавалося, що сюжет передбачуваний, і я навіть встигла налаштуватися на легке чтиво, де екшн буде лише фоном для кохання, що має виникнути між головними героями.

                Як же я помилялася! Ота ходяча проблема буквально в перших же розділах примудрилася випадково врятувати свого викрадача, спалити готель (гаразд, придумати ідею з підпалом готелю, але то все вона!) і трошки помародерити, в результаті чого зуміла змінити весільну сукню на речі кілера-невдахи. І це все в один день!

                Те, що починалося, як історія про викрадення, дуже швидко переросло в дуже якісний бойовик з переслідуваннями, палаючими авто, коктейлями Молотова, засідками і іншими атрибутами сильного голівудського блокбастеру, який не зняли, а дуже якісно написали.

                Але тут і любовна лінія, і що цінно – вона розвивається гармонійно. Не тому, що так треба для сюжету. А от дійсно гармонійно, плавно і рівно. І що дуже мене зацепило – авторка не затягувала кота за всі анатомічні подробиці. Емі і Рік стали парою не на останній сторінці роману, а саме тоді, коли це стало логічно обґрунтовано. І далі діяли вже як пара, підтримуючи і захищаючи одне одного.

                А ще тут є детективна лінія! Взагалі неочевидна, але вона обґрунтовує весь екшн роману. Тому всі оці погоні-перестрілки-полювання теж дуже логічні, виважені і, що називається, «в тему». Це дуже, ДУЖЕ логічний роман! І я тішуся цьому до безтями!

                Персонажі твору.

                Історія розповідається від першої особи. Від ДВОХ перших осіб. Рік і Емі подають кожен свою частину історії, і перед читачем складається пазл їхніх стосунків, пригоді і думок. І цей пазл формує історію, дуже сильну, трагічну і захоплюючу.

                Отже, Емі. Ходяча проблема. Донька кримінального авторитета. Їй років ледь за двадцять. Росла без матері, під наглядом купи охоронців, доки татко третирував людей. Виросла при цьому дуже розумною, хитрою, в міру авантюрною. За відсутності досвіду, іноді буквально на рівному місці примудряється «облажатися», як, наприклад, з викраденим пікапом. Але «гени пальцем не розчавити». Є в неї певні кримінальні таланти. Врешті, вона сама визнає, що вона – донька свого батька.

                Рік. Хто-Ти-Трясця-Такий. Загадковий незнайомець років під сорок з дуже специфічними навичками універсального солдата, агресивним альтер-его на прізвисько Корсар, яке він тримає під контролем, але яке врятувало його в минулому. Він випускає це альтер-его погуляти в моменти, коли треба рятуватися самому і рятувати Емі. Наприклад, коли треба скинути хвоста посеред пустелі, або рознести готель практично самотужки. В бекграунді має наречену, яка загинула в день весілля з вини батька Емі (ну не просто ж так він її викрав) і якогось таємничого шефа, на якого вельми успішно рівняється.

                І ця парочка, що швидко стала напарниками, втікає від клану Деспозіо, який замість того, аби рятувати доньку свого дона, намагається вбити і її, і викрадача. (Це не спойлер, це тизер, ходіть читати – сюрпризи гарантовані).

                Дорогою їм трапляються різні люди. І всі вони дивовижно не схожі між собою характерами, описами, манерою розмовляти і впливом на події роману. Але, навіть в епізодах, всі персонажі справляють враження своєю чітко промальованою лінією, що рухає сюжет. Розумієте? Там навіть меблі рухають сюжет! Ви часто зустрічаєте романи, де кожна деталь працює на історію?

                Мій фаворит серед другорядних персонажів – це Джонні. Запам’ятайте це ім’я. Джонні – просто кицюня. З першої своєї появи і до завершення своєї лінії він просто кицюня. Все, нічого більше сказати не можу, бо то буде спойлер. Але повірте на слово – ви полюбите Джонні. Гарантую.

                Географія твору.

                Як казав Стівен Кінг, «географія закінчується там, де починається авторська фантазія». Але тут досить достовірно передано географію. Ну, бо вона впливає на сюжет (думали, я жартую про те, що тут навіть меблі його рухають?). Читати твір, де автор так ніжно ставиться до достовірності, так уважно припрацьовує деталі – все рівно, що повернутися в дитинство і читати Жюля Верна!

                Сюжет.

                Сюжет, який рухають навіть меблі, не може провиснути. І він не провисає ні на мить. Авторка, мов пряля, старанно тримає нитки полотна, аби жодна не обірвалася, не заплуталася і не завершилася вузликом. Сюжет настільки цілісний, настільки продуманий, що я вимагаю видати цій жінці літературну премію Шевченка, як мінімум! Це шедевр!

                Я не можу вдаватися в деталі, аби не навантажити сюди тонну спойлерів, тому скажу лише одне. Усі рушниці на стіні, що були в сюжеті, вистрілили. Кожна! Навіть та, фантомна, з бекграунду Ріка.

                Цікаві моменти, що варто відмітити.

                Події відбуваються в недалекому майбутньому.

                В творі згадується «війна в Європі» в якій перемогла Україна (не одразу кидається в око, але до середини твору я вже була в цьому впевнена на всі сто).

                Авторка описувала реальну зброю – я гуглила, воно все існує.

                Всі персонажі мають мотивацію. Навіть злочинці. Навіть ті, що не були названі. Навіть головний лиходій.

                Альфред Деспозіо. Щоб без спойлерів – це було велично, справедливо і НАВІЩО?!

                Резюмуючи все вище написане, я просто не розумію, ЧОМУ так мало вподобайок? Чому цей роман пройшов повз увагу широкого загалу? В коментарях до книги погоджуються, що це дещо нетипова історія для авторки, але вона давно мріяла написати щось подібне. Спроба була вдалою, як на мене. Вдалою і гідною уваги.

                Завершити хочу ніби як мудрістю свого авторства.

                Ми не обираємо обставини, які випадають на нашому життєвому шляху. Але ми обираємо, що робити з цими обставинами. І тим самим – обираємо, ким нам бути.

                Всім безмежно вдячна за увагу. Підписуйтеся на мій профіль, в мене буде ще багато оглядів на книжки.

                Всім цьом.