В новому розділі Елліна нарешті дізнається, що потрапила у світ вічної зими. Як вона на це відреагувала і що цікавого ще дізналася — читайте у новому розділі "Я (не) люблю зиму".

А ось так виглядає Крижаний ліс в якому Елліну знайшов Ерінвальд.

— У далекі часи, коли окрім хаосу нічого не існувало, первісна магія народила зі свого джерела богів, — голос старенької звучав м’яко, вона ніби казочку на ніч розповідала. Від її тону в серці трохи кольнуло, бо я згадала своїх бабусь. І хоч їх не було вже в жодному зі світів, мене тягнуло в мій, бо там вони хоча б залишили свій слід. — Набувши сил, боги почали створювати світи — такі, які подобалися саме їм. Наш світ, Ельтанію, створила Ліаріель, богиня спокою та незмінності, справедлива і мудра, як сама матінка-природа. Приборкавши хаос, вона скувала його найміцнішою кригою, щоб він назавжди заснув у її холодних обіймах. Ліаріель вірила, що зміни якраз і приносять хаос, а вічна стабільність — запорука гармонії і щасливого існування. Коли Ліаріель створювала Ельтанію, вона наділила її єдиним сезоном — зимою, як втіленням чистоти, тиші та рівноваги, а ще — великої сили. В очах богині сніг та лід були символами спокою, непідвладного часу.

Зимовою магією Ліаріель створювала гори і ріки, покриваючи їх надійним покривалом зі снігу та льоду, який міг зберігати їх у первісному стані. В самому кінці Ліаріель створила Крижаний ліс — особливе місце, де магія відчувалася навіть в повітрі. Задоволена своєю роботою, вона наповнила Ельтанію людьми, подарувавши їм магію, яка могла їх оберігати від морозу. Вдячні за чудовий магічний світ, люди будували на честь Ліаріель храми, куди приносили свої дари богині.

Та одного дня зимовий спокій Ельтанії був зруйнований групою людей, що прийшли з інших світів. Їм не подобався холод і вони вирішили знайти спосіб розтопити сніг із кригою, вкравши у природи її захист, і винести тепло з домівок у ліси та поля.

Їхня магія почала руйнувати наш світ, адже він не був пристосований до тепла, але Ліаріель захистила своє любе дитя і вигнала чужинців. З тих пір більше ніхто не намагався знищити зиму і ми продовжили жити під її затишною пуховою ковдрою.