Розділ 4. Легенда і прокляття

Не знаючи чим себе зайняти я вирішила відшукати кухню. Я попрямувала вниз, гадаючи, що кухня має бути на першому поверсі. Не встигла я повернути, як ледве не зіштовхнулася з якоюсь дівчиною, такою ж юною на вигляд, як і Кайсіна.

— Ой, вибачте! — першою вибачилась вона і вклонилася, чим мене здивувала. Ще мені ніхто не кланявся. — Я вас не помітила, ільде. Ви ж гостя ільде Ерінвальда? Як ваше ім'я? Вибачте, але мені не повідомили.

— Так, — кивнула я. Гостя — так гостя. Не знайда ж. — Мене звати Елліна.

— Я Ліесса, служниця. Якщо вам потрібна допомога — ви завжди можете звернутись до мене. Краще до мене, бо Фрілла трохи легковажна, — ця Ліесса була єдиною, хто не здивувався моєму імені. Мабуть, вона просто соромилася про це сказати. Трохи зашугана якась, але мабуть то нормально для служниці.

— Допоможи мені знайти кухню, Ліессо, — попрохала я її.

— Ви зголодніли, ільде Елліно? То підіймайтесь у свою кімнату, а я попрошу Кайсіну вам щось принести.

— Та ні, — я лишень хотіла тут все роздивитися і побалакати ще з Кайсіною. Я вже до неї встигла звикнути, а служницю якось незвично було ганяти по справам. Я ж не якась там королева. — Мені просто цікаво, що тут і де.

— Гаразд, тоді йдіть за мною, ільде Елліно.

Ми дійсно спустилися на перший поверх і Ліесса зупинилася біля масивних дерев’яних дверей.

— Ось тут кухня, ільде Елліно. Якщо я вам більше не потрібна, то я піду, бо в мене ще купа справ.

— Ні, не потрібна. Дякую за допомогу.

Щоки Ліесси почервоніли, ніби вона зніяковіла від того, що я їй подякувала. Чи дійсно зніяковіла? Хіба їй ніхто не дякує? Дивно. Вона кудись миттю побігла, а я відчинила двері і зайшла на кухню.

— Ільде Елліно, ви вже поговорили з ільде Ерінвальдом? — Кайсіна відразу мене помітила.

— Так.

— І як успіхи? — в її очах промайнула щира цікавість.

— Ільде Ерінвальд майже мені не допоміг, — з сумом зізналася я. — Казав, що відвезе до якоїсь знайомої, яка добре знається на магії. 

— А, Еймелія Селінарі, херсір Мірантії, — Кайсіна відразу зрозуміла про кого йде мова. — Вона не просто знайома, вона найближчий друг нашого херсіра ще з юних років. Вона дійсно чудовий маг і хороша людина. Вона точно зможе вам допомогти.

— Добре, коли так, — зітхнула я.

— А ви зголодніли, ільде Елліно, що прийшли на кухню?

— Та ні, просто було цікаво, де тут що.

Не встигла Кайсіна мені щось відповісти, як дальні двері на кухні відчинилися і звідти з’явилася старенька і дівчина, дуже схожа на Кайсіну, але світловолоса і трохи молодша. Мабуть то була її сестра, а стара — то її бабуся.

— А що це в нас за гості на кухні, Кайсіно? — широко усміхнувшись, спитала старенька.

— Це та сама дівчина, яку знайшов наш херсір, Елліна, — пояснила бабусі Кайсіна, а потім звернулася до мене: — Ільде Елліно, це моя бабуся Таренсія і сестра Альсіна.

Я кивнула, усміхаючись обом. Альсіна стиха привіталася і швидко сховалася у дальньому кутку.

— Сідай, дитинко, — стара кивнула мені на вільний стілець, — якщо хочеш, звісно. В нас тут затишно.

Я тільки зраділа, що вона не стала мене проганяти з кухні. Тут дійсно було затишно і дуже тепло. І їжею пахло. Якраз як я любила.

— А цей ваш Ерінвальд завжди такий похмурий, ільде Таренсіє? — спитала я, сідаючи коло печі.

— Ой, любонько-голубонько, та прокляття на ньому, тому і похмурий. Щастя свого знайти не може, геть один зостався. Батьки й брати його загинули. Цього року йому вже 40 буде, а він і досі нежонатий.

Майже 40? Я здивувалася. Ерінвальд виглядав трохи старшим за мене. Я гадала, що йому 30, але аж ніяк не 39.

— А що за прокляття? — спитала я, сподіваючись, що то не є великою таємницею і старенька мені розповість.

— Прадід його діда з глузду з’їхав через кохання. Дівчина, в яку він закохався вже коли був у шлюбі, відмовилася стати його коханкою. Коли та бідолашна вийшла заміж і згодом народила трьох дітей, він вбив її єдиного сина, наймолодшу дитину. Дівчина у відчаї звернулася до Ліаріель, щоб та його покарала. Богиня, змилостивишсь над невтішною матір’ю, прокляла весь рід нашого херсіра. Прокляття полягало в тому, що коли в сім’ї третім народжувався син, то батьки і перші двоє дітей помирали раніше свого часу насильницькою смертю, а той третій син на все життя залишався одиноким. Він або не міг знайти кохання, або ж його кохана гинула ще до весілля.

— І чого ж батьки тоді його народили? — я геть не розуміла, нащо йти на такі жертви, тим паче, коли вже є двоє дітей. Його батькам двох дітей мало було чи вони просто не вміли оберігатися? Тут взагалі є якась контрацепція?

— Бідолашна матінка херсіра дуже хотіла донечку. В неї вже було двоє синів і вона сподівалася, що третього разу народитися дівчинка. Вона ризикнула. Тільки сподівання її виявилися марними: Ліаріель не зжалилася над ними, як вона не молила, і подарувала їй ще одного хлопчика. Попри те, що Ерінвальд став смертним вироком для своєї сім’ї, вони всі все одно його дуже любили. Матінка його померла першою, ще коли Ерінвальд був підлітком, її розідрав у лісі агресивний глокен. Вона зайшла надто далеко, на чужу територію і поплатилася за це своїм життям.

— Хто такий глокен? — спитала я.

— Сріблястий кабан з магічними здібностями, — пояснила мені Таренсія. — Він захищає свою територію від чужих.

— Зрозуміла, — кивнула я. — А з батьком і братами Ерінвальда що сталося?

— Згодом загинули у війні з темними магами, спочатку батько, а після нього і брати. Останній помер 5 років тому, якраз разом з моїм бідолашним сином і невісткою. Якби не милість херсіра, то ми б голодували з дівчатами, а так він взяв нас до себе на кухню, а колишню куховарку звільнив. Ерінвальд  товаришував з моїм синочком, — Таренсія трохи схлипнула, але швидко взяла себе в руки.  

Від слів старої мені стало лячно. Тут є якісь темні маги? Війна? Не подобається мені це, геть не подобається.