Часто замислююсь над тим, чому люди хочуть бути хорошими. І що саме це, власне, означає.

Тема "хороших" хлопців та дівчат не нова для моїх книг. Так чи інакше я постійно її торкаюсь, як і любові до себе.

Виходить, що людину, яка захищає свої інтереси, часто називають егоїстичною, а це типу не ок. І те ж саме суспільство не сильно сприймає жертовність, бо хіба ж можна взагалі себе не цінувати?

Має бути якась золота середина чи ні?

Я дію інтуїтивно, але мені давно не хочеться бути хорошою для всіх. Якщо чесно, то чужі думки з приводу моєї поведінки, особистих рішень, виховання дитини та моїх стосунків тощо мене мало цікавлять.

Інша справа професійна діяльність. Тут легко втратити здоровий глузд, коли вкладаєш певні сенси, які комусь не до душі.

Але зараз не про це.

Якщо без кінця орієнтуватися на схвалення іншої людини, можна ніколи не вирости. Тож варто діяти за власними бажаннями, хай навіть вони помилкові. На помилках, як відомо, всі вчаться значно краще.

А чому навчаться чи ні Ірма з Максимом дізнаємось опівночі

https://booknet.ua/book/kohannya-nedostatno-b431412