Вітаю! 

Гарного та вдалого початку тижня!

Я до вас зі знижкою!

На книгу "Умови контракту" сьогодні діє знижка!!!

Невинне бажання головної героїні допомогти батькові, обертається для неї серйозними неприємностями.

Уривок.

— Чому вештаєшся, сюди туди? Ти, здається відпочити хотів? — Розлючено наказала. — Розвісив речі, і ліг.

Тепер справді нервувала, цей чоловік дратував її. Взяла сумку й заходилася скручувати сукню, аби помістилася в ній. Всеволод несподівано забрав сукню з її рук, невдоволено гаркнувши.

— Що ти робиш? Ти ж її помнеш.

— Справді?!!

Лиш невдоволено відмахнулася, й здивовано дивилася, як чоловік великими руками акуратно вивертає сукню на лицевий бік, і розправляє рукави. Ледь втримала посмішку. Сіла на ліжку до нього спиною й заходилася взувати чоботи. Знала батькові її втеча, буде не до вподоби, та виходу іншого немає. Але показувати свою слабкість, цьому блазню вона теж не буде.

— Навіщо ти скрутила сукню? — Суворо запитав чоловік.

— Цій сукні вже байдуже. Я більше ніколи її не одягну, зараз же викину у смітник, аби ніколи мені більше не нагадувала, про цей день, і про тебе за одно.

Взувши чоботи вирівнялася й хотіла взяти сукню, та він не дав.

— Ця сукня купу грошей коштує. — Знову суворо заявив, бавлячись з тканиною.

— Теж мені економіст. — Фиркнула Соломія. — Моє здоров’я та нерви дорожчі.

— Ти нікуди не підеш. — Грізно заявив.

Взяла шубу, й одягнувши її відмахнулася.

— Це ти так думаєш. — Заглянула відверто в його очі. — Не хвилюйся, я батькам про все розповім сама.

Перевела подих, взяла телефон розблокувала, пів на третю дня. Через пів години має розпочатися це все дійство зі заручинами, та байдуже. Заблокувавши екран поклала телефон у кишеню шуби, холодно додавши.

— Ти попросив звалити, що ж я йду. — Знизала плечима. — Я себе на смітнику не знайшла, аби зв’язувати своє життя з ким попало. Все-таки один раз живу.

Повернувшись з гордо піднятою головою подалася до дверей.

 Обігнавши її, чоловік замкнув двері на звичайний ключ і забрав його в кишеню. Зробив один крок схопив великою рукою за потилицю, притягнувши її обличчя до свого чола, крізь зуби процідив.

— Йди переодягайся, бо по іншому ти звідси не вийдеш. Мені набридли твої істерики.

— Забрав руки. — Суворо наказала, впевнено дивилася йому в очі. Хоча йому довелося нахилитися, адже вона значно нижча за нього і це ще на підборах.

Коли виконав її наказ сухо продовжила.

— Відчинив двері. Бо відчиниш ти їх чи ні, це вже нічого не змінить. Я передумала приймати твою пропозицію. Зараз телефоном замовлю гарбуза, його привезуть ще до початку церемонії.

Чоловік стояв поруч, важко дихаючи, суворо кинув.

— Як там тебе, охолонь.

— Соломія Петрівна, для тебе. — Нагадала дівчина.

Скидалося на те, що наречений не хотів аби вона йшла, невже боявся підставити таточка. Ну, що ж маленька перемога. Всі козирі в її руках, головне не перестаратися і не перегнути палицю.

Сперлася об стіну біля дверей, в шубі було душно, але вона її нізащо не скине.

— Соломіє, переодягайся часу мало.

Йой, що це? Назвав на ім’я. — Невже корона впала. — Ні. Мабуть. Ні. Дзенькоту не було чутно. Не впала корона, а так хотілося її змахнути...

Знижка тут...

Приємноно читання!!!