Мої недільні вітання, любі мої! Сподіваюся, ви вже прокинулися, бо княгиня Анна Ольборзька - ТАК! Ось вам доказ
Сьогодні у нас буде спілкування з Маркусом і трохи середньовіччя. Ви ж не проти!? Знаєте, коли пишу черговий роман, так занурююся в атмосферу, проживаю життя героїв: плачу разом з ними, страждаю, закохуюсь... А, коли завершую книгу, так важко їх відпускаю у вільне плавання уже без мене. Люблю їх, кожного, бо вони мені такі рідні, як діти! Як бачите, часто до них повертаюсь. А останні три місяці чи трохи більше живу в середньовіччі. Тому без княгині Анни, князя-вигнанця Кевіна-Лукаса й Нестора сьогодні день точно тут не обійдеться. Запрошую в недільну подорож сторінками моїх романів. Буду рада відгукам, а побажання врахую!
Тож почнемо спілкування з княгинею Анною:))) Яка ж вона красуня, залюбуєшся...
Щойно розплющивши очі, Анна поринула у роздуми… Пригадався той нічний вогник у вікні княжої бібліотеки, що так наполегливо манив. Того разу вистачило сили волі не піддатись, а далі? Скільки часу їй вдасться триматися, якщо він продовжуватиме з'являтися? Княгиня видихнула, купаючись в перших променях сонця, які проникли крізь щілини важкої завіси її покоїв й ніжили теплим дотиком ще сонне лице, шию, руки, вуста. А хотілось, щоб ВІН цілував, пестив, торкався…
«Мій коханий варвар таки зважився і прийшов, – задоволено потягнулась вона під ковдрою. – Вреднючий, нестерпний, таємничий… Ну чому він не каже мені правду про себе, своє походження. Навіщо приховує? Чого боїться? Не можу втямити. Здається, використовує, але так не хочу в це вірити… О, господи, як мені впоратися з собою, з почуттями? Прагматичний розуме, де ти? Прокинься та допоможи не схибити на цьому непростому шляху. Не думати! Не думати! Не думати про нього! Але як, коли душа лине до того варвара… Навіть точно не знаю, як його звати… То хто ж ти, моє болюче кохання, таке п’янке, моя пристрасть – Кевін чи Лукас? Лицар чи князь?»
Затискаючи скроні долонями, Анна сіла на ліжку й, вдихнула глибоко...
https://booknet.ua/book/bez-lyuzi-b420354
– Ну привіт, Маркусе! – роблю кілька несміливих кроків. Та, зрештою, переборовши хвилювання, рішуче направляюся до пілона, але на підвищення не піднімаюся. Знаю, що мій еротичний танець в приглушеному світлі буде більш дієвим. Моя помста за порушення ним обіцянки – жорстока. А Маркус мовчки спостерігає. – Навіщо ти так зі мною?
– А ти? – різко встає з дивана та приступає впритул. Тепер його очі так близько, як і обличчя. Він пропалює мене своїм поглядом наскрізь. У ньому якийсь дивний, мінливий мікс. Ніжність в перемішку з відчаєм, невпевненістю, розчаруванням. Та попри це строгий і вимогливий. Моментами хтивий.
– А що я? – умліваю від його близькості, аромату.
– Ти наче не знаєш? – тепла долоня ледь торкається щоки, палець тендітно відтягує нижню губу… Опускаю повіки. А він веде кистю вздовж шиї, плечем. Хапає за руку й тулить мою тремтячу долоню до своєї щетинистої щоки. Я ж нерухомо стою не в силі опиратися його діям.
Між нами нереальний магнетизм, який я відчуваю всім тілом. Несподіваний порив цього владного чоловіка чомусь не лякає та майже руйнує мої плани. Так хочеться відчути дотик його губ, бо гарячий подих його шаленої пристрасті вже обпалює шкіру. Важке дихання, звучний видих. Мить до поцілунку. Але ж ні!
Маркус різко відсторонюється. Робить крок назад, відпускаючи мою руку, яка знеможено висне вздовж тіла. Чоловік облизує пересохлі губи, поправляє волосся. А погляд такий розгублений. Не розумію, що з ним коїться. А зі мною?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже гарний візуал)))
Яка красуня!)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати