Вітаю!

У неї був в дитинстві страх й ім'я йому Підручник з укр. літ. ...

У школі я дуже любила уроки української та світової літератури, але нашої таки менше. І причина тому не та, що в багатьох — сумні тексти, мало хепіендів, — а оце: "Цим своїм твором письменник хотів сказати/підкреслити/розкрити ..." (замініть три крапочки на тонни здогадок важливих дядьків і тіток, які заведено вважати істиною).

Не сприйміть неправильно, я поважаю працю всіх тих людей, але ж часто то лише результат їхнього особистого аналізу, а не інформація з перших вуст, так би мовити. Я не проти все це вивчити, обдумати та подискутувати, але ж ми мусили запам'ятовувати конкретні тези. Якщо на контрольній ти писав занадто відмінну від тих тез думку, то балів за завдання міг і не отримати...

Якщо колись стану на стільки хорошою письменницею, що в моїх творах почнуть вишукувати філософські та повчальні сенси, то страшно уявляти, що ж там роздивляться. 

Річ у тім, що я жоден твір не починала писати з думкою на кшталт: "Тааак, а от зараз як бахну потужний текст про цінність життя, бо всі терміново мають прозріти...", або: "Хм, деякі люди не шарять, як працює оця штука, треба терміново нашкрябати оповідку, в якій детально все поясню". Востаннє в мене подібні приколи були +/- у дев'ять років, коли я просвітлювала з питання того, як дерева розмножуються" (цим легендарним текстом нещодавно поділилася у Telegram-каналі).

Це я до того, що більшість історій просто приходять на думку і просяться бути написаними. Я їх пишу, бо хочу й люблю писати, а не щоб поділитися філософськими думками й повчаннями. Звісно, воно є у текстах тою чи іншою мірою, бо будь-який персонаж мусить мати якісь погляди й переконання, проживати певний досвід та отримувати наслідки своїх рішень та дій тощо. Тому якісь філософські думки просочуються самі собою. А часто навіть не вони самі, а підґрунтя для їх зародження. 

Іноді хочеться попрацювати в конкретному жанрі, створити щось легке й веселе чи навпаки — скляне, написати про кота чи людину з огидним характером, або взагалі: "йой, тут конкурс за тематикою, про яку я вперше в житті чую... гаразд, зараз погуглимо, що воно таке...". Але, ну, не буває в мене "я тут таку важливу річ зрозуміла, треба придумати сюжет, щоб її розкрити". Хоча, буду чесною, часом трапляється, в процесі написання стріляє думка щось таке додати. Тому іноді це стає супутньою ціллю написання деяких історій.

Однак, від фрази у стилі "Письменник хотів сказати..." в мене трішки сіпається око, якщо звісно ця інформація не надходить від самого автора. Бо він міг хотіти, а міг і не хотіти. А міг щось таке додати, але не свідомо. Маю на увазі, що коли ви читаєте, скажімо, як лиходій отримав по заслузі, це не завжди означає, що автор хотів показати, що за погане платити доведеться. Існує різниця між "хочу відлупцювати поганого типа" та "я хочу відлупцювати поганого типа, бо закон бумеранга ні кого не минає, і я це покажу". І якщо людина, яка не писала текст, самостійно вирішує, що в нього вкладалося, то це просто думка, варіант інтерпретації, а не істина. 

Добре, коли хтось вишукує позитивні сенси. А якщо роздивиться погані? Якщо хтось неправильно зрозумів і дійшов до хибної думки? А якщо мова йде про твір з негативними персонажами, для яких стався хепіенд? То це що тоді? Автор просуває антиморальні наративи? Хотів показати, що не всі поганці отримують по заслузі? А, може, він просто створив історію з певним сюжетом, не маючи на меті щось там висвітлювати? 

Дискусії й припущення — це добре, їх присутність є одною з ознак того, що твір зацікавлює та має якусь цінність. Але рівно до того моменту, коли люди починають видавати власні інтерпретації за дійсність без підтвердження автора. Так я думала, коли мені в школі намагалися втовкмачити, що ж хотів сказати письменник, думаю так і зараз. 

А от зі світової літератури НМТ (тоді ще ЗНО) не здають))) Тому вчителька активно спонукала нас мислити ширше. Висловлювати власну думку, а не завчати й переказувати чужі інтерпретації творів (на жаль, не всіх те цікавило). І на контрольній дозволяла розписати абсолютно протилежну до написаного у підручнику думку, якщо ти міг її обґрунтувати. Не скажу, що на українській літературі цього не було, але якось дозовано, чи що... І завжди лишалося відчуття, що думати ти можеш, що завгодно, але знай собі, що правильно так, як в підручнику пописано.

Міцно обіймаю,
Ваша Торі ♥

Instagram

Telegram-канал

Tik Tok