Дитина з'явилась під ранок — і не закричала.

Нела передала її мені — маленьке, сіре, бездиханне — і я тримала це тільце в руках, відчуваючи, як щось всередині мене холоне. Таке маленьке. Таке нерухоме.

— Кров, — сказала Нела різко. — Швидко.

Я не думала. Вкусила зап'ястя — глибше, ніж зазвичай, щоб текло — і притиснула рану до маленьких губ. Крапля. Ще одна.

Тиша. В мене стислося серце.

Як раптом — звук.

Такий тихий. Такий слабкий. Такий неймовірний! Я стояла, тримаючи дитину, і не могла зрушити з місця, бо ноги не слухалися, і щось в горлі не давало мені дихати.

 Нела вже забирала дитину, кутаючи її в простирадло. Породілля плакала, а десь за моєю спиною довго і важко видихнув Доріан.

Я повернулась.

Він дивився на мене.

Не на дитину, не на породіллю — на мене. І в цьому погляді було щось таке, від чого я відвела погляд першою.

ВОРОГ МІЙ 

- найкраща книга про перевертнів

та істинну пару

Завжди ваша Єва Сова