Вітаю, сонечка!!!

Запрошую до нового розділу книги "Мажорка із села".

Сьогодні розділ від Ілони.

Уривок.

— Доню, тут така справа... — напружено починає тато.

Я відчуваю як моє тіло моментально стискається. Я чомусь чекаю серйозних також неприємних новин. Кожного разу, коли тато отак починає свою мову, мені стає страшно. Приблизно десь так він повідомив мені, що мами більше немає. Та на щастя, тоді це було не телефоном. Але його отака серйозність, змушує мене занервувати за секунди.

— Що трапилося? — не витримую його мовчання, цікавлюся.

— Все добре, доню. — заспокоює тато. — Просто я сьогодні на ніч не приїду, — повідомлення батька звучить чи то розгублено, чи то не сміло.

— Ти кудись їдеш? — нічого не можу зрозуміти я.

— Я їду до Діани, а повернуся завтра зрання. І одразу поїду на роботу. — батько зітхавши, додає. — А тобі якщо щось потрібно, телефонуй. Не соромся.

Я видихаю. Бо вже було, грішним ділом, понавигадувала собі глобальних проблем.

— Добре, тату, — лиш тихо видихаю.

— В тебе все добре? — напружено цікавиться батько.

— Так, — лиш коротко відповідаю

— Точно?

— Точно, тату!

— Ти не ображаєшся? — відчуваю, що батько добряче нервує. Напевно боїться осуду від мене.

— Ні, тату! — запевняю та переконливо додаю. — Все добре. Ми ж про це з тобою говорили. Передавай привіт... — замовкаю не хочу говорити в голос ім’я жінки, аби ніхто не підслухав. Та все є додаю. — Передавай привіт своїй красуні. І ні про, що не хвилюйся...

Продовження тут...

Приємного читання!!!