Потяг і бридкість

Пишу відгук у рамках марафону Тетяни Гищак на твір Єви Роман  "Брови врозліт".

​​​Скажу одразу – справив він на мене суперечливе враження. Почала читати як захоплюючий гостросюжетний триллер – як зовні благополучна 19-річна дівчина Ірина, дочка прокурора, студентка університету, яка має чудові романтичні стосунки з молодим поліцейським Алексом (до речі, так і не зрозуміла – чи він Олександр чи Олексій?) і веде заможний спосіб життя, вплутується в темну історію, пов'язану з минулим її батька, і, особливо – матері – яка поступово забирає у неї усе її звичне життя. Чимдалі, тим історія робилася похмурішою і досить навіть неприємною, так яскраво виписані певні епізоди, навіть коли щось лише мається на увазі.

Загалом написано легкою, жвавою мовою, хоча інколи проскакують нехарактерні для української слова, є місце захопливій інтризі, персонажі здебільшого виразні і життеві.

Чим далі, тим герої книги здавалися мені все менш однозначними. Ірина вирізняється подвійністю – "нормальністю" і якимось потягом до певного "бруду". Її стосунки з Алексом описані, на мій погляд, вельми життєво і мило, але трохи тригером особисто для мене стала різниця у віці – ну молодик у віці трохи за двадцять пестить дівча 15-ти років, ну вона ж майже дитина проти нього! Хай рік-два, але ця сцена була особисто для мене якоюсь надмірною, хоча й зрозумілою у контексті розвитку сюжету.

Лінія зі Стасом була досить важкою. Увесь час здавалося, що героїня "наривається", "лізе на рожен" – але не лише від розпачу і сміливості, яка не зникла від життєвих негараздів, але й з того свого потягу до "бруду". Дуже він несимпатичний був персонаж – авторці загалом вдалося створити яскравий образ "харизматичного негідника", і фінальна сцена була по-справжньому драматичною. 

Твір має 379 сторінок, 10 розділів. Читається досить швидко, коли за нього взятися. Часом забагато деталізації – то вже як кому більш до смаку, сцени героїні з Алексом (не враховуючи найпершу любовну – ну не могла я відкинути думку, що дівчині усього 15, вона ще думає, як домашку робити!) мені сподобалися, а зі Стасом усі справляли враження як жорстокі і з відголоском певної бридкості, тож інколи було просто некомфортно читати).

Бажаю авторці успіхів у подальшій роботі!