Мирного вечора, любі!!!

Запрошую до нового розділу книги, "Мажорка із села". Подорож Давида та Ілони продовжується.

Уривок.

— Ну й спека! — видихає дівчина та робить кілька ковтків води зі своєї пляшки.

Хоч в машині працює кондиціонер, все одно тут душно. Моя вода закінчилася, то ж глянувши на дівчину прошу.

— Ілон, дай попити.

Дівчина кілька секунд дивиться на мене, та знітившись попереджає.

— Давиде, я ж пила з горла...

— Невже отруту пустила?

— Ні. — вона простягає мені свою пляшку. — Тримай, якщо не боїшся?

— Боюся чого? — здивовано уточнюю.

— Що після того, як поп’єш з моєї пляшки, я знатиму усі твої думки.

— Не боюся, — посміхнувшись впевнено кидаю та забравши пляшку у дівчини, роблю кілька ковтків.

Ми саме проїжджаємо повз відкритий фонтан, в якому плескаються діти.

— Клас! Я теж так хочу.

Я ледь не пирскаю водою. Уявляючи Ілону у цьому фонтані, та ще й у мокрій сукні.

— Зупинитися?!! — З інтригою питаю. Її заява підірвала мої мізки. Не чекав такого шаленства від неї.

— Ні, — заходиться приємним сміхом дівчисько.

Я зачарований нею, передаю їй пляшку з водою, і не можу збагнути, що зі мною діється. Мене приваблює її душевна простота та неординарність. Хоч вона назвала себе мажоркою, ніяких понтів, пафосу, чи зарозумілості, я за нею не помічаю. Приємна, чуйна дівчина...

Читати далі...

Приємного читання!!!