Як добре, коли поруч є той, хто здатен захистити!

Мирного всім вечора!

Новий розділ історії Давида та Ілони вже чекає на вас. Книгу "Мажорка із села" — оновлено. 

Уривок.

Навіть не встигаю зрозуміти, як це трапилося, опиняюся на руках у чоловіка. Він впевнено несе мене назад до магазину.

— Давиде, відпусти! — налякано наказую.

— Потерпи секунду, красуне.

Лиш відмахується чоловік. Я ж вся вкриваюся рум’янцем, почуваюся страшенно не зручно. Серце гуде мов навіжене.

Давид справді відпускає мене у приміщенні. Мені здається, що погляди усіх присутніх тут, прикуті до нас. А Давид тим часом пригорнувши мене до себе, голосно наказує.

— Покличте мені, будь ласка, директора цього закладу!

До нас одразу підбігає переполошений Сергій.

— Що трапилося? Може я можу вам чимось допомогти?

— Поклик директора!

— Його немає. — кидає хтось із продавців.

— Давайте номер телефону. — суворо наказує Давид.

Мені здається, я червона від кінчиків волосся, до нігтів на ногах, хоч манікюр на них справді червоний.

— Зараз покличу, — збентежено кидає Сергій, та поспішно йде від нас.

У велетенському магазині, повисає повна тиша. Всі затамувавши подих чекають, що ж буде далі. Я ж страшенно нервую, і здається зараз надто різко відчуваю запах мастил та гуми, що притаманні цьому приміщенню.

— Ілон, розслабся!

Тихо наказує Давид, та мені важко це зробити. Зиркаю на годинник, вже 12:03. Я піднявши погляд на чоловіка, кидаю

— Давиде, мені вже їхати потрібно. Я не встигну.

— Ми все встигнемо...

За продовженням сюди

Приємного читання!