Вітаю, сонечки!!! 

Сьогодні діє знижка на історію кохання, Мії та Каміля з роману, "ЗЕФІРКА ДЛЯ БРУТАЛЬНОГО".

Це історія дівчини, що при усім намагається дати раду собі в житті. Вона виховує сина та племінника, якого сестра зреклася. Дітей Мія виховує обох як власних. Але одного дня життя дівчини різко змінюється. На її книгарню та землю претендує заможний нахаба, якому Мія дає відсіч. Але...

Уривок. 

— Мені потрібна Гроза Мія Романівна. — Холодно заявляє незнайомець.

Я ж відчуваю, як холод проходиться по венах. Розумію, що візит цього велетня, це наслідок моєї відмови мерові.

— Це я. — Несміло зізнаюся, та підіймаюся з-за столу. Нервово поправляю довгу літню квітчасту сукню. Не можу впоратися зі своїм страхом, і вся тремчу.

Здоровань проходиться по мені поглядом згори вниз і навпаки, а тоді заглядає мені в очі своїми голубими великими очима. Хмикає та зверхньо кидає.

— Вчора до вас приходив наш шановний мер...

Не розумію чи, то питання, чи то уточнення.

— Приходив. І, що? — Намагаюся вдавати незворушність, в той час, як тремтіння у тілі тільки наростає.

— Він мав передати вам мої прохання. — Холодно нагадує чоловік.

— Він передав. — Фиркаю та відчуваю, як мій страх витісняє злість, що миттєво народжується у тілі. — Це приватна власність. Тож я звідси ні ногою. Зрештою ні книгарня, ні земля не продається.

Чоловік хмикає і єхидно всміхнувшись, суне до мене. Мені просто хочеться втекти, але змушую себе стояти на місці. А чоловік зупинившись в міліметрі, невдоволеним басом заявляє.

— Ягідко, ти приборкай свій гонор. На місці твоєї макулатурної лавки, має стояти розважальний центр. І він тут стоятиме. — У голосі чоловіка, чується впевненість та погроза.

— Тільки через мій труп. — Мій страх моментально випаровується. Адже моя книгарня це єдиний мій дохід. Ця книгарня мені дісталася у спадок від покійного дідуся. І я налаштована рішуче.

— Це не проблема. Організуємо. — Байдуже кидає велетень...

Знижка тут...

Приємного читання та спокійного дня!