Страшно відкриватися людям, страшно помилятись, страшно робити помилки, через які хтось постраждає. Страшно, страшно, страшно...

Ми наче маленькі діти, які вічно чогось бояться. Скільки б л*йна не траплялось в житті, ми все одно знайдемо, чого боятись далі і через що тривожитись.

Та правда в тому, що страх не має сенсу. І не треба говорити про інстинкти. Здебільшого йдеться про те, що страх не дає нам виходити з зони ілюзорного комфорту.

Мозок грає з нами злий жарт: навіть якщо погано, ти рідко щось змінюєш, бо це погано тобі знайоме. А що там за межами вивченої зони? Ніхто не знає.

Я думаю, з власними страхами потрібно боротись. Тільки так є шанс змінити своє життя на краще, припинити шукати виправдання невдачам, радіти дрібницям...

Дійте!

Або не дійте.

Залишайтесь в полоні своїх страхів, забувайтесь, відволікайтесь від нікчемності, бо так спокійніше, а нам і так забагато тривог.

Опівночі говоритиме Ірма https://booknet.ua/book/kohannya-nedostatno-b431412

І ще один момент.

Автори звичайні люди.

Акцентуючи увагу на одних моментах, ми можемо пропустити якісь інші деталі. І читачу вони, звісно, більше помітні. Не соромтеся вказувати на такі деталі.

У багатьох моїх героїв є реальні прототипи, когось формує серія запитів гугла)) До речі особливості роботи системи відеоспостереження в будинку Ірми та Максима не мої видумки, а реальна практика. Я можу помилятись в деяких юридичних термінах, але намагатимусь працювати з ними краще, щоб історія не втрачала реалістичність.

От тільки в книзі КОХАННЯ НЕДОСТАТНЬО, як і в усіх інших моїх творах, головна увага належить внутрішньому сюжету. Чому герої діють так, а не інакше? Що їх хвилює? Що впливає на рішення?

Щиро вдячна за підтримку)

Обіймаю, ваша Лоре Лея