Вітаю, сонечки! ❤️

В романі  “Пастка довіри”у нас почалися найцікавіші, потужні та шалені події!

 Екшен наростає, щось ми нарешті побачимо (або когось ;-))) Але і загадок менше не стає. Так само як і перепон, що ростуть між Назаром та Аріаною, попри все їх шалене тяжіння та хімію!

Стартувала ПЕРЕДПЛАТА — тож доєднуйтеся за НАЙНИЖЧОЮ ціною до напружених пригод цих героїв!

 Ми нарешті побачимо вітчима, брата… а ще всіх тих, хто зобовʼязаний чи дружить з Назаром ;-) справжній спецпідрозділ на “пенсії”)))

та на Руса поглянемо з іншого кута ;-)

А ще — подивіться, яку красу для них мені зробила Юлія Міхаліна!❤️❤️ 

Тепер у нас НОВА ОБКЛАДИНКА — не губіть ;-*

Спойлер 1:

 — Вікторе, — Назар виставляє долоню поперед мене, продовжуючи іншою рукою  притискати мене до свого боку. — Тобі варто провітритися, — кидає різко та обводить поглядом зал.

 Це трохи навіть лякає, але поруч відразу зʼявляються два охоронці, які підтримують хлопця та виводять його так, щоб не було гармидеру.

— Так і знав, що з цими молодими айтівцями буде клопіт, — повернувшись до мене, посміхається Назар.

 А я ще кліпаю, не встигнувши за всіма подіями.

— Дідько. Не вберіг, — хмуриться він, стискаючи щелепу.

 І я теж нарешті роздивляюся свій рукав.

— Тут хіба хімчистка, — визнаю, що пляма буде проблемою. — Але ти таки вберіг мене від більшої шкоди, — нахиляюся до його плеча, та проводжу долонею по руці Назара, яка все ще обіймає мене.

 — У мене в кабінеті є моя запасна сорочка, якщо хочеш. Це максимум, — він дивиться на мене трохи з провиною.

— Ну так, після того, як на моїй вранішній ти відірвав два ґудзики на грудях, а ця — заплямована, варіантів не так і багато, — щиро сміюся я, граючи бровами.

 Бо це збіса весело: бачити, як в його погляді вибухає суміш хтивості, провини та гордості… Чоловіки!

СПОЙЛЕР 2:

— Кажуть, твоя сестра старається. Це непогано, еге ж, Алекс? Вона явно любить тебе… Однак не поспішає, як на мене. Інтереси нашої компанії її цікавлять менше, ніж якийсь принадний тип, як думаєш? Хоча… не дуже він й принадний, як людям вірити. Страхопудало… — голос Арсена падає на мої плечі важким тягарем, варто охороні розчахнути двері його особистого крила.

 Нудота посилюється. Це фізичне почуття відторгнення. Я збіса не хочу бути тут! Але… йду. І я точно не вірю, ніби він не знає про мою присутність. Це все на показ…

— Тож ми можемо розважитися, поки чекаємо, – хмикає тим часом Арсен та замахується над моїм братом…

— Ні! — це рефлекс.

 Я сама не усвідомлюю, як кидаюся наперед та закриваю Алекса собою…

 ЧИТАЄМО РАЗОМ ДАЛІ!

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток