Миру всім!

Запрошую до нового розділу роману, "Недопопелюшка".

Книга завершиться вже цієї п'ятниці. 

Уривок.

Коли офіс нарешті покидають журналісти, Ян просить мене підняти обличчя, та вирівнятися.

Набираю повні легені повітря і потрохи опановую себе. Можу тільки уявити як зараз на мене дивитимуться всі. Ян же пригортає мене до себе, а я не можу підняти погляд. Так і стою втупившись в підлогу. Бачу лише ноги та взуття, і відчуваю як палають щоки.

— Що ж, мої шановні працівники, вам напевно цікаво, що відбувається насправді?!! — впевнено звертається до всіх Старих. Відчуваю, як моє серце от-от вистрибне з грудей. Боюся навіть уявити, що зараз скаже Ян. А він тим часом продовжує. — Все, що ви щойно чули, — правда!!! Я відчував симпатію до Зоряни Сергіївни, від тоді, як тільки вона прийшла до нас. Але її скромність, змушувала мене триматися на відстані. Та дякуючи моїй колишній і фатальному збігу обставин, все змінилося. І змінилося, в той день, коли я влаштував усім допит. Всі мовчки пройшли його, а от Зоряна Сергіївна, виказала своє невдоволення та ревно захищала свої права. Навела вагомі докази, чим безсовісно вкрала моє серце.

Я нервово ковтаю. Не розумію, навіщо Ян усе це розповідає. Мені ж так соромно та не зручно. Зрештою не розумію навіщо, ця ахінея всім працівникам.

— Яне Марковичу, то ви справді закохалися у нашу манюню? — на емоціях цікавиться Віра Василівна.

— Справді! — запевняє Ян, і знову цілує мене у маківку...

Читати тут...

6vkqZyMl — Будинок на щастя!

Приємних емоцій від читання!!!