Як авторка відмовляла себе від вбиства гг))

Вітання) 

Що ж, як я вже і казала, весь треш в книзі "Бути другом" ми вже пройшли) і дякувати Богу)) Бо, чесно мені вже самій хотілося видихнути, як і героям, але не останнім подихом звісно))) Хоча я й казала те, що планувала на початку трохи інший формат книги, і акцент мав бути на любовному трикутнику Артур-Діна-Степан. Ну і впринципі мало закінчитися тим, що Артур мав "лягти в могилу" за друга. Бо то було б логічно, що він би був таки хорошим другом, і очевидно б було, що любив тих, двох людей, які любили один одного. Але Віра все змінила своєю появою і проявою себе як героїні...Та й хотілося таки ХЕ. Рука короче не піднялася вбити такого персонажа як Артур.

Тоді авторка почала переконувати себе, що таки вбивати героя не варто. Бо то все лиш на перший погляд, логічно, але якщо глянути глибше, то аж ніяк ні)

Ну найперше, то було б дуже несправедливо стосовно Артура. Так, він трохи мучив усіх в першій книзі, але наступні дві книги авторка мучила його. Відтак він вийшов вкрай якимось нещасливим. Це змушувало ще більше співчувати йому і прив'язуватися до нього, а тут ще такий фінал...о ні то занадто! 

Далі, а як би з цим було жити Степану? Ну ось Артур довів йому, що друг хороший вірний...а що далі? Все сказане Степаном в сторону Артура було в стані злоби...і насправді навряд чи він хотів, щоб Артур в прямому сенсі лягав в могилу. Якщо поглянути в минуле Степана, то він і так вже втратив два своїх друга трагічно ( і як собі Степан думав, частково через його вину) і тут третій друг, теж частково через його слова, можна й так сказати, знову мертвий. Це ж який тягар довелося б носити в душі. було б нестерпно жити з цим далі, правда? Допоки людина, яку ти образив, жива, вона може тебе пробачити, але якщо вона уже мертва, то ти хоч тисячу разів прокричи на її могилі - вибач, а то вже нічого не змінить....

Ну і звісно Віра...таки почуття їх з Артуром один до одного виявилися справжніми і щирими. Як можна було не дати цій жінці щастя? Вона як ніхто, от просто його виборола! І ваше мені вони з Артуром ідеальна парочка)) вийшли. 

Так, і давайте відверто, як на мене, розв'язка вийшла трохи може зафантастична)) ахах..як то кажуть, та то таке тільки в книгах або фільмах буває) Ну а це і є книга)) Хай хоч тут буде місце цим дивам. Ну і це видалося мені ідеальним варіантом для порятунку дружби Арутр-Степан (погодьтеся, щоб їх помирити треба було щось вкрай радикальне, а куди ж ще радикальніше?) ну і плюс перфект покарання для Клавдії, так би мовити - жила без користі, то хоч померла з користю))) отак!

До слова, на таке рішення проблем (які я сама ж звалила на свою голову) мене наштовхнув фільм "Найкраще в мені".(якщо чесно якісь ідеї найчастіше мені приходять саме з фільмів, а не книг)  Якщо коротко, то це історія про двох людей, які кохали одного, але через певні обставини так і не були разом. І ось через роки вони зустрічаються і розуміють, що почуття нікуди не зникли. Чоловік вважає, що вижив не даремно колись і для чогось ця зустріч потрібна. В результаті нещасного випадку він стає посмертним донором серця для сина коханої жінки, отак от. Теж дуже чуттєва історія. Якщо не дивилися подивіться)

Ну, а ми з вами помалу рухаємося до фіналу книгу, який точно буде щасливим) Ми ж всіх помиримо, бо як ніколи тепер, всі відчуваємо, як то важливо коли є мир. А між друзями, так тим паче його треба. Я от вірю, що Степанчик зовсім скоро здаться, і таки примчить до Артура, а де ж він ще такого друга знайде? А Артур, як друг, все йому пробачить, правда? 

Гарного вечора. Мирного!