Що ж це ми коїмо? Адже ми ніхто одне одному. Можна сказати, чужі люди. Але чому тоді мене так до нього тягне?

Він же ж мій охоронець, нам треба спинитись, але я не в силах його відштовхнути.

- Зупинись, нам не можна, - задихаюсь від його гарячих поцілунків на шиї. Шкіра палає від дотику його губ, тіло тремтить в його міцних обіймах.

Сама собі перечу. Бажаю одне, а говорю зовсім інше.

- Знаю, але нічого не можу з собою вдіяти, - шепоче захриплим голосом. – Твій батько вб’є мене, якщо дізнається. Я не маю права тебе хотіти.

Він відсторонюється і прибирає руки, спирається на стіну з обох боків від мене.

- Тоді на цьому все? – намагаюсь спіймати його погляд. - Відпускаєш мене? – запитую, хоч сама хочу продовження. Я ж маю бути чемною дівчинкою.

Щоки палають, а тіло горить від бажання. Нехай продовжить. Нехай візьме мене сьогодні. Нехай стану сьогодні жінкою саме з ним. Ця думка в голові набирає обертів.

- Не впевнений, чи зможу, - в його очах з’являється хижий блиск. – Як мені забути тепер смак твоїх губ?

- Забувати не треба, - важко ковтаю і заглядаю у темні від збудження очі. Він готовий перетнути цю межу, якщо я йому дозволю. А я готова дозволити. - Чому б нам не зробити те, що ми хочемо?

- Не все так просто, - зітхає і качає головою. - Я не маю права тебе торкатись.

- А якщо я тобі дозволю? - кладу долоню йому на груди і відчуваю, як сильно гепає його серце. Олександр тієї ж митті накриваю мою руку своєю, стискає пальці. - Пам'ятаєш, ти програв мені бажання? Я готова його використати.

- І чого ти бажаєш? - впивається в мене гарячим поглядом. - Тільки подумай добре, дівчинко. Потім вороття не буде.

- Ти мене не налякаєш, - хмикаю. Відштовхуюсь від стіни і обіймаю його за шию, чим сильно дивую. - Я хочу, щоб ти не зупинявся, - шепочу, потягнувшись до його губ.

Олександр без жодних вагань ловить мій рот і владно вривається язиком у середину. Цього разу він цілує жадібно, всмоктує то одну губу, то іншу, наче його мучить спрага.

Ми завалюємось у мою кімнату і перш ніж опинитись на ліжку, я встигаю увімкнути світло. Хочу бачити його, хочу вивчати його тіло у всій красі. А ще не проти, щоб він і мене розглядав. Лише від думки, що я буду перед ним оголена, тіло кидає в жар.

Чоловічі руки ніжно пестять тіло, великі шершаві долоні ковзають по стегнах догори, зминаючи поділ сукні.

- Краще нам зупинитись, - якось невпевнено шепоче Олександр.

Він неохоче відривається від моїх припухлих від поцілунків губ і трішки відсторонюється, спершись на лікті. Його темний від збудження погляд жадібно бігає по моєму обличчю. Він хоче мене, як я його. Тому не розумію, навіщо все припиняти.

- Не краще, - беру в свої руки ініціативу і розстібаю верхні ґудзики його сорочки. - Ми вже почали. Вороття нема, сам казав.

- Я хріновий охоронець, - картає себе і відразу припадає губами до моєї шиї.

Відкидаю голову, даючи йому більше простору, голосно зітхаю:

- Мені байдуже. Ти мусиш виконати моє бажання. Не зупиняйся.

- Як скажеш, моя дівчинко.

https://booknet.ua/reader/bazhana-lyalya-b431819?c=4677600&p=1