Коли ця книга тільки починалась, я думала, що це буде доволі легка і світла історія. Думала, що буде щось прикольне і веселе в стилі Марʼяни, але зараз я бачу наскільки ця книга буде інша. Вона дуже сильна. Я відчуваю напругу, думаю, що дуже скоро відбудеться щось, що здивує мене, я давно не відчувала подібного при прочитанні любовних романів... Переживаю за героїв. 

От і сьогодні коли перечитувала главу "Службового роману", яку Марʼяна опублікує сьогодні, знову відчула це переживання.

От вам невеликий спойлер:

— Змагання вже завтра, — сказав, коли ми зупинились під її підʼїздом. 

— Переживаєш? — запитала Яся. дивлячись мені в оі. 

— Трохи, — я кивнув і сковтнув слину.

Ми знову були дуже близько. І руки наші теж. Буквально в пʼяти сантиметрах. Хотілось торкнутись її. 

 — Все буде добре, — ось побачиш, — серйозно сказала вона. — Я це відчуваю. 

— Дякую, що ти поруч, — я все ж трохи не стримався і подався вперед, обіймаючи її. Вдихати аромат її парфумів, відчувати мʼяке волосся і теплу щоку біля своєї щоки... Чорт, я надто близько…

 — Аліса намалювала тебе в машині, я принесу малюнок тобі, вона ще й підписала його, правда з помилками, — Яся засміялась. 

— Правда? Це дуже приємно, я радий, що подобаюсь їй, — я теж усміхнувся. 

Ми знову були на дистанції. Не можна її обіймати довго. Не треба, щоб вона думала про це зараз. Спочатку має повернутись Міка і ми маємо розійтись.

 — Так, вона весь час говорить про тебе, про змагання, я ж пообіцяла її взяти, якщо вона буде слухняною, — сказала Яся. — Навіть у садочку всім про це розповідає. 

— Думаю, коли я знатиму, що ви будете чекати мене на фініші, це дуже допоможе, — зізнаюсь неголосно. Це правда. Я хочу показати Ясі, на що я здатен. Хочу, щоб вона пишалась мною. 

Суть того, що відбувається, ви можете побачити на картинці, якщо ще не ознайомлювались з книгою:

Читайте "Службовий роман" тут