Відсьогодні у романа "Демон з очима янгола" нова одежинка, а сам роман надійшов у передплату. Я дякую вам всім, що ви зі мною вже 20 глав, і дуже сподіваюсь побачити вас у 21-й теж.

Нова глава вийде вже завтра о 8:00, після чого проди будуть публікуватися вже не тричі на тиждень, а щодня, крім неділі. Щоправда, трохи меншими шматочками.

І бонусом підійму трохи завісу майбутнього ))):

"Його запах п'янить і дражнить одночасно. Тонка, ледь вловна нота якоїсь терпкої свіжості змішується з теплом його шкіри. Я ловлю себе на думці, що хочу запам'ятати цей момент до найменшої деталі. Хочу втиснутися в нього, ніби це може врятувати мене від того, що прийде потім.

Знову вигадую, вірю ілюзіям... Влад не мій і ніколи не був моїм. Він не залишиться, бо чудово вміє стримувати будь-які емоції та бажання. І здається, що як тільки за ним зачиняться двері, сили жити залишать мене. Я вже не можу без нього. Він моє повітря, яким я дихаю. А жити без повітря неможливо.

Моє обличчя притиснуте до його грудей, і я чую биття його серця. Рівне, спокійне, зовсім не таке, як моє, що зараз готове проскочити між ребрами назовні. Його рука ніжно погладжує мою спину, ніби він хоче заспокоїти мене, але це тільки посилює біль. Хочеться, аби цей дотик був взаємністю, обіцянкою чогось більшого, а не просто жалістю.

Та разом з тим я згодна і на жалість! На що завгодно згодна, аби тільки трохи довше відчувати ці обійми, його дихання, що плутається та тане у моєму волоссі, його руки на своїй спині та це ніжне тепло його тіла.

Йому нічого відповісти на мої зізнання і він ніколи не зрозуміє, як мені зараз боляче. Я взагалі не впевнена, що чоловіки здатні відчувати щось подібне. А от я його чудово розумію. І навіть вдячна, що не бреше, не грає зі мною в кохання без почуттів і не користується мною, як міг би будь-хто. Я б ніколи не пробачила, якби він мені зараз збрехав, і я подумки дякую йому, що не розчаровує і залишається справжнім чоловіком у моїх очах."

Всім тихої ночі! До завтра!