Мирного вечора, любі!!!

Новий розділ роману, "Недопопелюшка", вже чекає на сайті. 

Щойно Ян заледве розійшовся з Беллою, як вже істерику заколила Зоряна... Бідолашний Старих не розуміє, що відбувається. А відповідь на це питання знайдете у продовженні. 

Уривок. 

Відпускаю свою секретарку додому раніше, і з шаленим трепетом стукаю у двері своєї помічниці. Але за дверима тиша. Натискаю на дверну ручку. Я здивований, двері не замкнуті. Це вже добре.

Входжу всередину, і виявляю Зоряну на дивані. Вона сидить забившись в куток, підтягнувши ноги до себе. У такій позі, вона схожа на ображеного підлітка.

Повільно підходжу до неї, й зупиняюся навпроти. Серце б’ється у шаленому ритмі. Ця мила бунтарка бентежить мене та змушує хвилюватися. Мене турбує її нахмурене личко та заплакані очі.

— Зоряно, що трапилося?

Дівчина невдоволено зиркає на мене, й так само відмахується.

— Все добре! Навіть прекрасно! Невже не помітно?!!

— Зоряно! — роздратовано гримаю на її сарказм.

Дівчина різко встає з дивану та взуває туфлі, що стоять на підлозі, атоді надто відверто зазирає в мої очі.

— Яне, навіщо ти знущаєшся з мене? Для чого ти підвищив мене на посаді? Навіщо стараєшся тримати біля себе? Я тобі коханкою не буду, так і знай...

Я примружуюся, адже не можу второпати, що за наїзд.

— Зоряно, обґрунтуй! — розлючено реву. Бо ці обірвані фрази мені нічого не говорять. А звинувачення зовсім не зрозумілі...

Продовження тут...

Подарунок.

EObywMx- — Ян та Зоряна.

Приємного читання!!!