Продовження серії казок.Пригоди Василиси Кощеєвної

Шаноні читачі, всі, кому сподобалась серія попаданців у казки та цікавила доля Василиси, чи то Прекрасної, чи Премудрої, може прочитати продовження у книзі "Казковий порятунок та купка лебедів" 

А це Вам маленький уривочок для затравки)))

У Тридесятому царстві біля віконця найвищої вежі сиділа Василиса і мріяла про раптову смерть Івана-збоченця. Вона мстиво свердлила поглядом його спину і ненавиділа за те, куди її запроторив остогидлий чоловік, щоб йому земля була пухом! І дивилася у двір, як він, досі живенький і ніяк не бажаючий зробити її щасливою вдовою, стояв за три метри від вольєра з козами і важко дихав, потираючи причинне місце.

Так, саме за три метри, бо ближче король заборонив. Про всяк випадок, щоб уникнути ганьби, бо слава недобра йшла королівством про принца Івана, того самого, котрий дурень.

Саме за нього батько її й засватав, та по її ж дурості, це вже Василиса давно зрозуміла. Догралася, докрутилася. От і сиділа тепер під замком у короля, щоб ненароком не втекла. Старий тиран цього разу подбав, щоб невістка не втекла та старанно займалася народженням на світ спадкоємців, і чим більше, тим краще. На жаль, не знав король, що у його улюбленого синочка Василиса не викликала жодного інтересу. Хіба в тому випадку, якби на четвереньках блеяти почала. Але що ж вона сама собі ворог, чи що? Тому й мовчала, королю про принца нічого не розповідаючи, щоб ненароком чогось не придумав та чудодійний засіб не знайшов для його потенції.

Вона б давно вже їх усіх позбулася та забула, от тільки вибору у Василиси не було, доводилося терпіти, бо батько її, Кощій Безсмертний, відьомську силу відняв, а дружина його, Маргарита, відьма фарбована, на десять років покарала ні словом, ні ділом не шкодити ні оточуючим, ні собі. Та ще й покарала беззаперечно підкорятися главі сімейства. І це їй ще пощастило, що головою в сімействі все ще був король, а не дай провидіння загнеться - блеяти вівцею їй до кінця строку, вже Іван-збоченець постарається.

От і сиділа Василиса замкнена в вежі вже другий рік та гадала, як із неї вибратися. А ще подумки лаяла останніми словами Маргариту! Батьку-то вона заміжжя програла – все чесно, а от з цією гадиною… ну подумаєш, за Івана засватати хотіла замість себе, подумаєш, зачарувала і в інший світ закинула, подумаєш, убити намагалася… кілька разів… Ну, так, перегнула вона трошки… Ну а хто ж знав, що все так обернеться? Що дівка відсіч дасть, батька проти неї налаштує, та заміж за нього вискочить, ще й відплатить сповна?!

- Ааа, щоб вона... - і навіть договорити не змогла Василиса, скривившись і простогнавши.

Покарали її, відьму злу за злодіяння. А вона, може, доброю хотіла бути! Ну, програла село з людьми оркам-людожерам, з ким не буває! Так врятував їх батько, чого на неї так сердитись?!

На жаль, ніяк не могла зрозуміти Василиса, що добре, а що погано, але чудово розуміла, що жити так далі не могла і не хотіла. А тому обмірковувала план втечі. І навіть здивувалась новині про турнір у сусідньому королівстві, повіривши, що боги над нею змилостивилися і подарували шанс на порятунок. Особливо, коли у тазу з водою раптом з'явилася золота рибка.

- А я так подивлюся, ти тут обжилася, - промовила рибка, вильнувши хвостом і явно потішаючись. - І по-королівськи влаштувалася, затишно.

- Та ну?! Подобається? То може поміняємося?

- Не сьогодні, - засміялася рибка, посмикуючи плавниками. – Але справа у мене до тебе є.

- Після всього, що ти накоїла, я ніяких справ з тобою мати не бажаю.

- А що це, дозволь спитати, я тобі зробила? Бажання виконала?

- Знущаєшся?! Та я завдяки тобі мало ноги не протягнула! А тепер взагалі твоїми ж стараннями, немов рабиня, на побігеньках у чоловіка, якого навіть подушкою задушити не можу!

- А так хочеться?

- А тебе це дивує? Я ж одружена з Іваном!

- Іваном... - задумалася рибка, пирхаючи. - Та знаєш скільки тут Іванів? На кожного дурня – по Івану! А Василис?! На кожну премудру по дві прекрасні! Тож ти конкретніше, люба.

- За Іваном-дурнем, котрий збоченець! – не витримала Василиса, надувши губи.

- А, той Іван, - засміялася рибка і навіть примудрилася похитати половиною тулуба. - Це тобі не пощастило, згодна. Але я тебе заміж виходити не примушувала.

- Знаю. Сама винна, — сердито кинула Василиса, думаючи, що умови суперечки з батьком таки виконала: за Івана вийшла і навіть рік прожила. - Але я навіть піти звідси не можу, захистити себе ще десять років не можу! І магії не лишилося!

Останнє Василиса ледь не проридала.

- Магії тебе батько позбавив, за твої злочини, відьма!

- Та не відьма я більше! І взагалі, я боронилася!

- Мені хоч не бреши, я ж бачу.

- А коли так, то й адресу побачиш, куди тобі зі своєю пропозицією плисти! - ображено гаркнула Василиса.

- І попливу, - пирхнула золота рибка. – Але я думала, тобі потрібна допомога, угоду хотіла запропонувати…

- Угоду? Яку угоду? – насторожено випросталась Василиса, витираючи різко висохлі сльози.

- О, зацікавилася? - задоволено відповіла рибка. - Скасувати бажання я не можу, але можу повернути тобі магію. То що? Обговоримо?

Василиса насупилась і схилила голову, розуміючи - наступна можливість звільнитися може підвернутися нескоро. Але й підступній рибці більше не довіряла. А тому кивнула і зітхнула:

- Умови?