А ось і фінал…

Як драматично вийшло, кінець року та я пишу кінець своєї першої великої книги.

Навряд вийде зрозуміти мої почуття щодо цього моменту, але я спробую пояснити.

Справа у тому, що я почала намагатися написати ту саму свою книгу, як тільки навчилась писати. Памʼятаю, як з однокласницею писали трилери (тоді ми називали їх «жахастиками») з нотками детективу. Але дописати так нічого і не вийшло.

Памʼятаю, як писала велику книгу у жанрі фентезі(мало бути декілька частин) з дівчинкою з іншої країни, але знову не дописали. Скільки початих книг з цікавими історіями у мене є на старому компʼютері, який стоїть у батьків вдома.

Хоча брешу, я дописала дві книги. Але вже зараз можу сказати, що «книга», то занадто для них. Це оповідання, просто великі оповідання, які я закінчила за декілька речень просто аби закінчити, аби доказати собі, що я можу. Чи дало мені це насолоду? Зовсім ні.

Я повернулась до своєї мрії видати свою власну книгу рік назад та виклала перше оповідання, точніше терапевтичну казку для дорослих про важливість відпочинку, яку писала виключно для свого ютубу, у січні 2024 року. І тут понеслося, закрутилася, два літературні рекорди України, друк оповідання в альманасі для бібліотек країни тощо.

30.05.2024 я побачила гарне зображення, де була вулиця великого міста, неонові вивіски та дощ. Я вирішила написати оповідання по цій картинці, спробувати себе у любовній тематиці. Але вже з другого абзацу, любовна лінія відʼїхала на другий план. Наступного дня я виклала це оповідання і подумала, а що, якщо написати з цього книгу?

І почала писати. Я не знала про що буде книга, про що писати взагалі, писала кожну главу просто так: перше, що спало на думку. Виключно імпровізація без чіткого плану. Кожного тижня викладала нову главу для читачів. Це мотивувало мене не зупинятися. Бо я швидко втрачаю інтерес до того, що відбувається довго та повільно. Мені треба тут і зараз.

І що? На сьогодні написано трохи більше 500 тисяч знаків свого роману! Я навіть не здогадувалась, що так можу! А ще, за цей рік, я написала оповідань у сумі на більше ніж 200 тисяч знаків! Я доказала собі, що я можу!

І ось саме зараз я пишу фінал. На жаль, до кінця року дописати не встигну, але й нічого, у мене немає строків. Я пишу фінал свого власного роману. Любовна історія перетворилась у антиутопію та соціальну драму, де у кожній главі є над чим замислитися. Книга, яка знайде відгук у більшості. Роман про звичайних людей, які йдуть до своєї цілі та не опускають руки не дивлячись ні на що! Навіть коли здається, що навкруги постійний  метафоричний дощ, та ти один, ти завжди можеш знайти свої поручні за які будеш триматися та йти далі до мети.

Перші три глави можуть здатися складними, повними болю, але вони потрібні, що зрозуміти через що пройшли головні герої та зустрітися з їх пригодами та їх шляхом.

Цього року, я хочу придбати собі грамоту та написати на ній «єб*ть ти молодець!». Бо я, як ніколи, на неї заслуговую!

Не забувайте читати книгу «(не) одна під дощем» та лишати свої відгуки✨

А що ви зробили значимого для себе у цьому році?
 

Уявіть, як в цей момент на фоні грає Aerosmith — Dream On.