ОЙ, ЮРО, НЕ ЗАРІКАЙСЯ!  

Уривок:

– Сивий?! На ловця і звір біжить! А я щойно про тебе згадувала! – чую раптом до болю знайомий голос. – Куди ти тягнеш цю худу дівчину? Позбався її, і я тобі обійдуся вдвічі дешевше!

– Згинь, Марго.

– Тільки не кажи, що ти їй уже заплатив! Але я можу і почекати. Я буду в барі. Прийшли офіціанта, коли звільнишся.

Гіршого варіанту завершення вечора і вигадати не можна було.

– Юро, мені вже час додому. Треба підготуватися до завтрашнього слухання. Але ти можеш залишитись, якщо хочеш. Я все одно буду сьогодні майже всю ніч зайнята. Я викличу таксі, не проводжай мене.

– Я відвезу тебе.

– Це не обов’язково.

– Я. Відвезу. Тебе, – карбую крізь стиснуті зуби.

Олена не заперечує і взагалі більше нічого не каже. Я відводжу її додому і їду до себе, аргументуючи це тим, що не хочу заважати їй готуватися до завтрашнього засідання суду.