Як часто ми знаходимо вади та недоліки в інших, сперечаємось на порожньому місці і засуджуємо чужі дії, замість того, щоб робити щось своє?

Думаю, кожен бачить наслідки пихи в своїй професійній сфері, коли ти точно впевнений чи впевнена, що можна було зробити краще! Ну, як же це так? Ну чому ж не залізли в твою голову і не побачили банальні очевидні речі?

Але найбільше не люблю пиху, коли вона стосується особистих вподобань: як ти можеш читати таке? як тобі може подобатись це? як ти можеш бути самим собою?

А от на секунду уявіть, що всі люди навколо однакові, до чортиків! Думають однаково, виглядають однаково, ніхто нічим не вирізняється. Жах, правда?

Звісно, те, чим ми відрізняємось, породжує між нами чимало скандалів та непорозумінь. Однак ми не зобов'язані розуміти одне одного в усьому. Приймати - так, бо кожен має жити своє життя.

І чомусь це виявляється найскладнішим.

Людей, які мають сміливість йти не протореним, а власним шляхом, ми боїмося або ж тихо захоплюємось ними. Ще частіше сваримо їх, дратуємось та нервуємо, бо вони ставлять під сумнів звичний для нас спосіб життя.

Але гірше за пиху може бути лише нелюбов до себе, коли не віриш у те, що на щось здатен, чи заслуговуєш на гарне ставлення, на любов.

І добре, коли в тебе є підтримка близької людини. Бо якщо її немає...

Опівночі знову нова глава від Остапчика