Вітаю!

Гарних, тихих та мирних вихідних!

Запрошую до завершеної, відвертої, емоційної історії кохання, — "Моя у подарунок".

Уривок. 

— Сподіваюся, полуничко, ти в курсі, чому ти тут?!! — питає мене чоловік, грубим, байдужим басом.

— Ні! — зірвано відповідаю, й одразу наказую. — Може поясните, чому ваші люди схопили мене посеред білого дня, та ще й притягли сюди?

— А, то ти не знаєш? — гарчить холодний невдоволений баритон.

Від нього моє тіло проймає мороз. Я вся тремчу, але шморгнувши носом, налякано заявляю.

— Не знаю! Ваші люди мене з кимось сплутали, і не законно притягли сюди...

— Та невже?!! — реве чоловік зовсім поруч. — Назви свої ініціали? — у голосі чоловіка проскакують сталеві нотки.

— Валевська Влада Петрівна, — з тремтінням видавлюю я.

— Ніякої помилки, полуничко! — крижаним басом запевняє мене незнайомець. — Твій дядько подарував тебе мені, за борги. Тепер ти моя до скону...

Моя у подарунок...

Приємного читання!!!