Двері були трохи прочинені, і Рене не втрималася від того, щоб заглянути всередину. Вона впізнала голос Асмін. За пеленою води, що стікала  вона побачила, як Алан і Асмін стояли поруч. Асмін тісно притиснулася до нього, її пальці ковзали по його грудях.

— Чого ти такий напружений? — запитала Асмін, її голос був напівжартівливим, але в ньому відчувалася тінь виклику.

— Нічого, — відповів Алан, відводячи погляд. — Просто не можу перестати думати про ритуал.

Асмін розсміялася, притиснувшись ближче.

— Ритуал? О, бідний мій Алане, ти думаєш, що він змінить щось між нами?

— Я не знаю, що буде, — відповів він, але його голос звучав невпевнено.

Асмін провела пальцями по його щелепі, нахилившись так, щоб їхні губи майже торкалися.

— Ритуал не вирішить, хто тобі потрібен. Це вирішуєш ти, — вона повільно поцілувала його в губи, потім відступила й штовхнула на стіну.

— Асмін, що ти робиш? — прошепотів він, але не відсунувся.

— Те, що ти хочеш, — посміхнулася вона.