Будинок на щастя — Завершено!

Вітаю, сонечка!

Гарних та мирних вихідних!

Спішу повідомити, що книгу, "Будинок на щастя" — завершено! 

Запрошую до сніжної, романтичної казки зі заметілями, коханням та пригодами.

Уривок.

Тільки-но діти зачиняють двері, як Тадей хапає мене на руки, та несе до нашої спальні на першому поверсі. Яка стала нашою улюбленою. Ми маємо спальню на другому поверсі, але туди підіймаємося дуже рідко.

— Тадею, мені потрібно стіл допомогти сервірувати.

— Я тобі допоможу, а зараз хочу залишитись з тобою. Я скучив.

Посміхаюся, обіймаючи чоловіка за шию. Тільки опиняємося у спальні, Тадей замикає двері та притискає мене до них. Його гарячі вуста впиваються в мої губи, і весь світ перестає існувати. Я тону у п’яному дурмані солодкої насолоди. Насолоджуюся ніжністю свого коханого чоловіка. І крізь пелену блуду усвідомлюю, що цей будинок, бабуся Люба, мені справді подарувала на щастя. Я шалено щаслива тут.

У полоні п’янкої пристрасті, ми тонули не довго, адже потрібно готуватися зустрічати гостей.

Саме встигли привести себе до ладу, як задзвонив телефон Тадея. Це телефонувала його мама, і попередила, що вони йдуть до нас в гості. Я шалено нервую, хоч я вже знайомилася з батьками коханого через відеозв’язок, мені все одно трохи боязко.

Тадей допомагає мені сервірувати стіл та просить даремно не нервувати.

Раптом дзвонить мій телефон. Це мама. Я вся напружуюся і знімаю слухавку. Чомусь мені страшно.

— Донечко, — шепоче мама. Не можу зрозуміти чи, то мама розчарована чи щаслива. — Ми з батьком помирилися, і до тебе приїдемо у двох.

Я видихаю. І так несподівано опиняюся в обіймах Тадея. А мама тим часом прощається.

— Все, моя дівчинко, ми вже збираємося, скоро будемо.

Кладу слухавку і заглядаю в очі коханого чоловіка, а він на мить впивається в мої вуста, та хрипко шепоче.

— Сніжинко, ти сьогодні бомбезна.

Я посміхаюся і дивлячись в його очі пошепки кидаю.

— Дякую, любий! — не можу стримати своїх емоцій і повідомляю. — Прикинь, батьки помирилися.

Тадей вдоволено посміхається, і охопивши моє обличчя руками покриває його поцілунками.

Ми обоє завмираємо, адже з двору доноситься колядування.

— О, а це вже мої йдуть. Ходімо зустрічати.

Тадей, відпускає мене зі свого полону, і зловивши за руку веде у прихожу. Я уже не так нервую, адже коханий чоловік поруч, і для мене це найголовніше.

Зимова казка тут...

Приємного читання!!!

Бережіть себе та рідних!

Обіймаю!