Тихого всім вечора!

Запрошую до оновлення роману, "Недопопелюшка". Пристрасті набирають обертів. Герої підписали угоду, за умовами якої у них лише робочі відносини. Та чи легко буде це зробити, якщо поміж них сипляться іскри, а палкі почуття, захопили серця?

​Уривок.

На ранок, ледь продерла очі від набридливого пищання будильника. Встаю, і кляну свого шефа, який вигадав, що потрібно працювати у вихідні.

Краще б у будні менше фігнею страждав, то у вихідний не доводилося б виходити на роботу.

Вже через сорок хвилин, я повністю у всій красі, покидаю своє помешкання. А через кілька хвилин вистрибнувши з під’їзду торопію. Біля самісінького тротуару, напроти під’їзду стоїть Ян, спершись об крило свого чорного позашляховика. Я застигаю на місці. Нервово кліпаю. Моє тіло миттю охоплює трепет, я не знаю як вчинити правильно.

Хоча, ні. Знаю. За умовами моєї угоди, я повинна його проігнорувати. Ми не на роботі.

Так і роблю, але встигаю зробити лише кілька кроків, як чоловік невдоволено шипить.

— Зоряно Сергіївно, сідайте в машину, я за вами приїхав.

— Дякую! Я на маршрутку, — нервово відмахуюся я, та йду далі.

— Зоряно, ти хочеш, аби я силоміць тебе посадив в машину? Гадаю, твої сусіди з цікавістю спостерігатимуть за цим. — невдоволено допитується чоловік...

За продовженням сюди...

Приємного читання!