Мої вітання, сонечка!

На роман, "Недопопелюшка", ще дві години діятиме знижка.

Це гаряча історія кохання, яка почалася через ненароком загаблену білизну. Тут палають почуття, снуються інтриги, спокушає відвертість.

Уривок.

Я був вимушений підписати цю ахінею, аби це вперте дівчисько не пішло від мене. Але це не означає, що я здався. Я піду в обхід цього всього, і все одно вона буде моєю.

Важко зітхаю, пора додому. Від нав’язливої думки, яка з’являється в мене в голові посміхаюся. І схопивши портфель, піджак те телефон іду зі свого кабінету.

Дивуюся, адже Зоряна сидить за своїм робочим столом. На мене реагує так, наче не бачить. Тому з шаленим трепетом зупиняюся біля її столу.

— Зоряно Сергіївно, ваш робочий день закінчився. Ви можете йти.

— Зараз, — лиш відмахується дівчина, втупившись в якийсь аркуш. І продовжує сидіти, так наче мене поруч немає.

З хвилину дивлюся на дівчисько, а тоді наказую.

— Зоряно Сергіївно, покваптеся. Я підвезу вас додому.

— Дякую! Я сама доберуся.

Я тихо видихаю, і на мить закриваю очі.

Схоже їй подобається знущатися з мене.

— Зоряно Сергіївно, — гримаю та дратуюся через цю офіційність, яку вона вигадала.

Для чого це все?

— Я хочу відвезти вас додому, адже завтра робочий день, і ви мені потрібні з самого рання. — суворо нагадую.

Дівчина нарешті відривається від аркушів, і пильно зиркнувши на мене, холодно кидає.

— Яне Марковичу, я вас почула. Звісно, дякую за вашу пропозицію! Але я додому іще не їду. В мене інші плани.

— Які?!! — роздратовано цікавлюся, бо мене це все добряче бісить.

— Особисті, Яне Марковичу. Тому, до завтра!

От зараза! Таки культурно відшила...

Знижка тут...

Приємного читання та тихої ночі!!!