Про Критику І КритикІв, Музикою НавІяло )

- Ви побили рекорд з продажу книжок, гадаю, сума продажів становила 12 мільйонів за "Дари Смерті", останню книжку.

- Правда?

- Але, на жаль, ваш рекорд побили

- "50 відтінків сірого".

- Так, "50 відтінків сірого".

- Тільки уявіть, скільки книжок я могла б продати, якби Гаррі підійшов би трохи більш творчо до використання його чарівної палички. ( з інтерв'ю із Джоан Кетлін Роулінг)

 

Письменник-початківець прагне зворотного зв'язку, мріє про нього, як про манну небесну. Бо спочатку на його твір не реагують. Не тому, що книга погана або геніальна, але читач до неї ще не доріс ))) Просто новачків спочатку не бачать, не знають автора, не читають нонеймів. І кожен відгук – довгоочікуваний показник того, що автор уже не людина-невидимка. Хтось побачив і вирішив поділитися враженнями.

Потім відгуків більше. В ідеалі. Та й до того вони були і потім є. Але не від читачів, про увагу кого мріє автор.

Так що, хоч це не надто очевидно, зворотний зв'язок буває різним. Зазвичай відгуки діляться на три неоднакові групи.

Похвала — це те, що говорять про творчість автора його доброзичливці. Може, лише кілька людей. Може, тільки мама та дружина/чоловік, не важливо. Такого зворотного зв'язку багато не треба. Але для багатьох вона буває дуже важлива, коли автор робить перші кроки в літературі, нічого ще не вміє і,будемо чесними, коли хвалити його нема за що –  крім як за спроби написати хоч щось. Невпевненим у собі людям такий зворотний зв'язок ( та й просто сама думка про те, що комусь потрібні їхні тексти) допомагає подолати найважчий етап становлення.

Однак не потрібно плутати похвалу з конструктивним зворотним зв'язком. Багато хто робить помилку, вирішуючи, що це і є справжня оцінка їхньої творчості. Такі автори згодом звикають до теплої ванни й перестають сприймати критику. Вони часто вигадують обґрунтування, чому будь-який зворотний зв'язок, крім похвали, — несуттєвий (наприклад, тому що незадоволений читач або рецензент — не їхня цільова аудиторія). І поступово такі автори перестають прогресувати, вчитися і дивитись на те. що пишуть, критично.

Так що похвала – дуже небезпечний вид зворотного зв’язку. 

А ще існує допомога. Це зворотний зв'язок від тих, хто зголосився допомогти автору: наставник, співавтор, редактор або  бета-рідер. Такий відгук може бути доволі неприємним, тому що “допомогти” тут означає “допомогти знайти помилки, проблеми та слабкі місця”. Автору треба пам'ятати, що ці люди щиро бажають успіху його творчості й зазвичай виконують свою роботу відповідально.

Але є й неймовірно дражливий зворотній зв’язок і одночасно найважливіший. 

Це неупереджена критика  – те, що думають про творчість автора звичайні читачі, найрізноманітніші люди, що витратили час на читання і діляться враженнями (авторе, ти ж саме цього й бажав, мва-ха-ха). Ці люди нічого автору не винні. Вони, може, вперше бачать його творчий псевдонім і книгу. І вони не зобов’язані читати уважно, помічати якісь важливі для автора моменти й натяки. Ще вони можуть чіплятися до дрібниць, вичитувати поміж рядків якісь свої сенси. Їхні відгуки часом бувають дурні, жахливі, непослідовні. Але саме ця широка аудиторія, а не мама, бойфренд, дружина, друзі й не редактор із коректором, а оця маса незнайомих людей вирішує, чого насправді варте написане автором. Так що якщо ви не кинете писати, рано чи пізно доведеться навчитись приймати й таку критику.

Як впоратись з негативом і спробувати знайти там раціональне зерно (якого там може і не бути, але якщо негативні відгуки масові й від живих людей, а не ботів, це важливий сигнал)? 

Це дуже індивідуально. Але чути не тільки похвалу і поважати думку не тільки редакторів, колег і друзів теж треба.  

Звісно я не про ботів і хейтерів. То просто білий шум. Я про тих, хто з розгону ввірвався в текст, знайшов там якийсь тригер. Або про тих, хто не з розгону й вдумливо прочитав, але не знайшов для себе того, що шукав і про ще десятки відтінків читацького невдоволення. Такий зворотній зв’язок теж важливий. Хоча слідувати читацьким  вказівкам і бігти все виправляти або й видаляти історію, вбиватись об стіну й пити йад не обов’язково. А от проаналізувати, що саме так зачепило автора негативного відгуку, дуже навіть варто. 

Це гарна школа. І ще жодному автору не зашкодило розуміння людської психології й того, що читачі – не картонні герої більше схожі на янголів, які все зрозуміють і вибачать, а живі люди з власною думкою  )

Але найважливіше розрізняти, хто саме висловився про наші твори. Мимокрокодил, що помилився дверима, тобто зайшов почитати одне, а побачив інше й залишив сердитий відгук, наш постійний читач, для якого ми пишемо і який нам багато пробачає за звичкою і через особисту симпатію, або фаховий критик, який знає, що таке техніка написання і бачив трохи більше текстів, ніж одна ваша книга або десяток чи сотня.

І якщо співвіднести потокові негативні\позитивні відгуки реальних читачів і технічні недоліки нашого тексту, то часто треба вибирати: писати для фахівців чи для читачів. Бо читачі, як комусь не дивно, часто вибирають, щоби похвалити те, що вибирають як недолік техніки фахівці.

Як вчинити – вибір кожного. Можна просто всіх забанити, бо я художник, я так бачу. Маємо право? Маємо )))

Я власне про те, що ігнор будь-якого з видів зворотного зв’язку небезпечний. І не дає цілісної картини. Не показує, чи ви тримаєте планку, чи можливо навіть зростаєте як автор, чи втрачаєте клас в теплій ванні.

Що це було? Спитає допитливий автор.

Це був трохи відредагований пост з мого запасного акаунту у фейсбуці. 

Їх в мене два. Один авторський, там я даю картинки, уривки з публікацій, вумнічаю про висловлювання письменників, знаних у світі й все таке. Там мій нік написаний кирилицею: Рома Аріведерчі

А ще є ак, надписаний латинкою. Roma ARIVEDERCHI Там я вряди-годи пишу про техніку і психологію написання історій. В основному це фідбек на те, що мене здивувало не взагалі у світі або інеті. А те, що здивувало в текстах – художніх або про художні тексти.

Я не настільки гуру, як ті, хто написав півтори книги, і одна з них: “Як писати правильно і не писати неправильно”, що складається з переказу рекомендацій, які переказують рекомендації тих, хто рекомендує писати так, як пише сам. Тобто звалена на  купу збірка висловлювань з розділу “синдром того, хто вижив”. Яку читати цікаво, але щось брати для себе не варто, бо що годиться для, приміром, Кінга, що починав давно, в іншій країні й за відсутності електронних видань, пише специфічний жанр і т.п., те нічого не дасть сучасному початківцю у нас.

Так що у мене в акаунті просто замітки на полях вперемішку з іншими постами й сповіщеннями. Вони не дуже цікаві читачам. А от автора-початківця можуть зацікавити пости з тегом #ЕНДЖІ_ПИТАЄ. Все інше як у всіх, тобто цікаве читачам, а не авторам худліт. Звісно мої поради можуть і не зацікавити. Бо ніхто не знає краще, як треба, ніж початківці й новачки. І всі знають, як правильно грати в футбол і керувати країною. Але раптом все ж щось цікавить про те, що і як працює в тексті – заходьте, питайте. Розберемо ваші питання для обопільної користі й задоволення )

Звісно це можна робити й тут. Але блог у мене в основному для читачів. Не думаю, що їм цікаве щось про техніку. Бо мало хто зрадіє, побачивши, як робиться політика і ковбаса )))