Два сьогоднішні свята. Смуток і радість.

Сьогодні наша країна відзначає День Збройних Сил України. Ми дякуємо кожному захиснику та захисниці за те, що ціною свого життя вони стримують знавіснілого ворога. Молимось за них і просимо Божої опіки. В міру можливостей допомагаємо. 

А для дітвори сьогодні радісне свято, коли в гості приходить Святий Миколай з гостинцями. Мої одинадцятикласники вирішили організувати для учнів початкових класів свято.

Тому вчора, напередодні свята, один з одинадцятикласників, одягнений як Святий Миколай, на перервах сидів біля ялинки й занотовував побажання щодо подарунків від Святого Миколая, які озвучувала малеча.

А потім, коли ми, спілкуючись з батьками переглядали ті записи, то важко було втриматись від сліз. Серед звичних бажань іграшок, солодощів, гаджетів були такі: "Щоб закінчилась війна", "Щоб мама не плакала за татом", "Нехай повернеться тато, дядько, дідусь ", "Щоб швидше настала Перемога" тощо.

Двоє моїх колишніх учнів уже ніколи не переступлять поріг рідної домівки, а ще один зник безвісти. Всім ще й не було тридцяти років. Їм навіки ще немає й тридцяти. В них не залишилося нащадків. Тільки меморіальні дошки, стенди в стінах школи та людська вдячність, шана. Пам'ятаймо...

Так збіглося, що сьогодні набрала 1000 прочитань збірка моїх опублікованих оповідань "Душею не прийняти і розумом не осягнути", в яких відображені почуття, переживання та емоції мої, моїх родичів та знайомих, спричинених повномасштабним вторгненням росії.

Перше оповідання - це розповідь про те, як матір, яка на той час працювала в нашій школі, отримала звістку про смерть сина. 

https://booknet.ua/book/dusheyu-ne-priinyati-rozumom-ne-osyagnuti-b427781

Тримаймося, молімося, допомагаймо. З нами Бог, з нами ЗСУ.

Ваша Ніка.