Що ж, друзі, я точно не чекала, що звичайний промо-блог по книзі викличе у чоловічої аудиторії Букнету спалах обурення та образи.

Ох, хлопці) Навіть не знаю, що вам сказати!

Певно, нічого. Обурення і довжелезні тиради від деяких джентльменів, які чомусь не вміють аналізувати написане чи взагалі не дочитують до кінця, лише підтверджують мої основні тези.

Розбрат та срачі ніколи не бути для мене цікавою ідеєю. Лише доля провокації, яка змусить замислитись на загальним станом речей.

Обговорюючи ідею та авторське бачення книги, я не мала на меті переходити на особисте, але мені вже розказали, що я нию і взагалі неправильно живу, неправильно думаю, не те пишу, не так виховую дітей... Яке блюзнірство!

Художня література може бути різною, але вона завжди відображає певні авторські бачення. Як ви там кажете: це публічний блог, тож я маю право його коментувати! Звісно! Але, будь ласка, не забувайте, що йдеться про сюжет книги, а не про якусь конкретну позицію автора.

Ми лише ведемо роздуми, дискутуємо, аналізуємо, отримуємо різні бачення, які мають бути заснованими на взаємній повазі.

Повернемось до теми: чому кохання недостатньо?

Деякі коментатори одразу з позиції ображеної дитини сказали, що вічно нам бабам все не так і кохання нам мало, як нас не люби. Я повеселилась знатно, дякую!

В дійсності ж йдеться про глибинні прагнення людей, які часто ігноруються. Самотнім жінкам і чоловікам часто кажуть, що їх шкода, бо обов'язково треба завести дитинку і пару, бо інакше будеш нещасним. Тоді ми шукаємо партнера, наче вирішення всіх наших проблем, а потім ілюзії розбиваються об реальність.

Кохання недостатньо для щастя ні жінкам, ні чоловікам.
Тому що відповіді знаходяться всередині нас самих, а не в діях чи словах партнера. Інакше ми ніби переносимо відповідальність за себе на іншу людину.

Продовження опівночі, любі, як завжди)

https://booknet.ua/book/kohannya-nedostatno-b431412