Вітаю, сонечки!!!

Сьогодні діє знижка та історію, Марти та Устима.

Роман, "НЕПРИСТОЙНІ ІГРИ", — це справді емоційна книга. Головна героїня — бунтарка, яка кинула виклик не тільки своїм батькам, а й суспільству. Але все має свою межу.

Головний герой, — навпаки стриманий, впевнений, впливовий та надто владний... 

Чи зможуть ці двоє поладити між собою?!!

Уривок.

Від роботи та роздумів мене відриває свист, як у солов’я розбійника.

Оглядаюся, і по-новому приголомшений. Зовсім поруч стоїть руденька красуня, зі закладеними під грудьми руками. Які красиво підкреслюють глибоке декольте. З якого спокусливо виглядають повні, апетитні груди.

Звісно мій погляд зупиняється на них. Я нарешті вимикаю оприскувач, а лялечка невдоволено шипить.

— Ей, солоденький! В мене очі вище!

Я міцно стискаю губи аби не розсміятися. Ховаю очі за козирком кепки.

— Закінчуй возитися з цим коритом, і вимий мою машину. Я поспішаю... — Зухвало наказує дівуля.

Я ледь стримую ураган емоцій. Вирішую змовчати, але в умі таки обурююся.

Серйозно?!! Це ще в кого корито? Моїй машині декілька місяців — найновіша модель... Тільки з конвеєра.

Не маю слів. Бо на мою одну машину її чотири, як мінімум потрібно. Але чемно мовчу. Навіть стає цікаво, як далеко ця лялечка дозволить собі зайти?

— У тебе, що проблеми зі слухом? — Знову розлючено шипить руденька. — Чи може хочеш аби я написала скаргу, у вашу цінну книгу споживача? А я ще можу твоєму власнику пожалітися...

Її погрози це звісно щось.

Я чіпляю оприскувач у своєму боксі на місце, та мовчки йду до спорткара.

Ну пожалійся!

Відмахуюся в душі. Я навіть хочу на це подивитися.

— Почисть мені салон та вимий авто зовні. І поквапся, я поспішаю. — Чую за спиною наказ. — А іще, відполіруй машину до блиску. — Хоч вона роздратована, голос в цієї лялечки надто милий. Дівчина міряє мене з ніг до голови, та зверхньо додає. — Доки я вип’ю кави, машина має бути чиста.

Піднявши гордо підборіддя дівчина цокає до зони відпочинку.

Я ж навіть не збираюся квапитися. Мене проймають дивні відчуття. Одна справа мити та прибирати свою машину, інша чужу.

Прочиняю дверцята спорткара, і у ніздрі вдаряє різко-солодкий аромат парфумів. Я фиркаю, а мої очі одразу стрибають на задні сидіння. Там жах. Пачки з-під чипсів, пляшки з-під енергетика, пакети з мотлохом та сміттям, піджак і навіть босоніжки. Видихаю. Тут без пакетів для сміття не обійтися.

Вожуся з салоном, злий як чорт. За цей час Я вже міг домити свою машину та поїхати. Не знаю скільки часу пройшло, як раптом чую за спиною.

— Ти ще довго будеш возитися? Мені їхати треба...

Знижка тут...

Мирного всім дня!!!