Весілля! Шалені пригоди! Молоді та гарячі! Знижка!

Привіт, мої любі Натхненники!!!

Знижки на 2 чуттєві та емоційні книги.

Тут все поєднується: кохання, дружба, веселощі, емоційність, сім'я, таємниці та подолання страхів.

"Весільний ранок у Вегасі"

— Не кричи так… Сусіди подумають, що ми взялися за нові подвиги. — Блейк усміхнувся лукаво.

 Стоп! І ще раз – стоп!

  — Постривай… Прошу… Я нічого не розумію… Ми що одружились?

  Відриваючись від моїх губ, які боліли від цілунків, Блейк подивився на мене і похитав головою.

  — Так.

  Я добряче його штовхнула у груди, і він впав на ліжко сміючись так, наче нічого такого дивного не сталося. Трясця! Та ми ж одружились! Це хіба кожен день відбувається?

  — Тобі смішно? — Я не могла повірити в те, що відбувається. Моя голова тріщала від алкоголю, а тепер ще й від новини, яка ошелешила мене. Закутавшись у простирадло, я подивилася на оголеного бога, який сперся на лікті та дивився на те, як я червонію. 

  — Навіщо ти загорнулась? Тобі Нагадати, що було? — Він підняв брову і ще ширше усміхнувся.

  — Це я якось сама згадаю… — Я зіскочила з ліжка і почала ходити туди-сюди по нереальному номеру, який навіть не змогла оцінити до цього. Хоча… з якого боку подивитись… — Краще поясни, як так сталося, що ми опинилися…

  — В каплиці?

  — Так. — Зітхнула я і от-от мала розплакатись під дією паніки та ситуації, яка захопила мене у полон.

  — Вчора після першого… Другого… і третього разу… Пам’ятаєш це? — Блейк облизав губи і я зробила теж саме, бо так – я згадала. Особливо добре я пам’ятаю з чого все почалося… 

  — Пам’ятаю.

  — Тож, після третього раунду – ми вирішили, прогулятись… Вірніше, ми захотіли зробити це на вулиці бо ти цього ніколи не робила. Коли ми спускались – у ліфт завалились Майк і…

  — Анабель.

  — Так. Ти це пам’ятаєш?

  — Походу того, як ти розповідаєш, я складаю свій персональний пазл.

  — Я б сказав «наш» персональний пазл, дружинонько. — Він знову вишкірився. Його це явно веселило.

  — Ну? Не тягни… розповідай, що було далі.

  — Ми домовились з ними випити в барі. Як ти зрозуміла, там ми зустріли всіх інших… І…

  — Трясця! Як таке може бути?!

  — По твоїй реакції видно ти щось згадала… — Блейк посунувся на ліжку, а я мимоволі подивилася на те, що зводило мене з розуму цілу ніч. Він сів на краєчок ліжка і посміхався.

  — Так. Туалет в клубі… Капець! Чому не на вулиці, що пішло не за планом?

  — Анабель та Макс. Ми робили ставки і пили, хто що і де зробить… Або не зробить.

  — Я так розумію, що всі хотіли виграти. — Зітхнула я. 

  — Так. Є таке.

  — Тільки не говори, що ми просто ставили на те, чи одружимося? Прошу… тільки не це. — Я дивилася в його очі, які говорили мені, що я була права. Трясця! — Не може бути. — Я похитала головою і відчула, як очі защіпало від сліз.

  — Тихіше, солодка. Чого ти? Ми сьогодні ж розлучимося. Це ж простий папірець. Це Вегас, крихітко! — Блейк так про це говорив, що я мимоволі крізь сльози посміхнулась.

  — Це правда? Ми вже сьогодні розлучимося?

  — Невже я такий поганий чоловік? — Піддражнив мене він.

  — Я тебе навіть не знаю.

  — Знаєш. Особливо твоє тіло. — Він потягнув мене і я приземлилась на його коліна. — Як що до того, щоб прийняти душ разом?

  — Блейку. Нам потрібно одягатися і йти. Я не приїхала у Вегас, щоб одружуватись.

  Він розсміявся.

  — Я теж. Але...

  — Вибач, Блейку,… але… я не можу.

  — Вночі ти теж так говорила. А потім… ти благала ще, а коли отримувала – говорила, що більше не можеш. А потім по колу…

“Шалена ніч у Нью-Йорку” 

Майк повернув на мене голову, його брова піднялась і він лукаво та дуже самовпевнено усміхнувся. 

   — Ой! Зловив на гарячому! — Підморгнула я і теж усміхнулась. — Ти дуже гарний Майку. І мега сексуальний. 

   Кадик Майка рухається, він дуже мило усміхається, і навіть я бачу, як ніяковіє. А я думала буде навпаки, ще більше самовпевненості.

   — Якщо чесно, мені ще жодна жінка не говорила такого. 

   Чесні слова заслуговують чесності і з мого боку, тому я кажу.

   — Бо дурні. 

   Я торкнулась його зап'ястку, на якому був гарний механічний годинник, і він видихнувши, запитав.

    — Я теж тобі дещо скажу, що ще ніколи не говорив жінці.

    Мене охопила паніка і мої пальці завмерли над його зап'ястком. Я боюсь почути і боюсь не почути слів, про які всі мріють. Якщо почую їх зараз, у мене буде паніка і я захочу все зупинити, а якщо не почую… тоді мені буде мега погано… дуже погано. Що трясця з моєю головою?! 

   — Ти єдина жінка, яку я хочу розгадати і водночас розгадувати все життя. 

   Ого! Ого-го! Нічого собі слова! Це те саме, що зізнатись в коханні. 

    — Майку… — Я не знала, що мені сказати. Слова… будь-які слова просто випарувались.

   Майк торкнувся мого коліна і тихо промовив.

   — Не панікуй. Це те, що відчуваю я. Тобі не обов'язково щось говорити. Хоча я хочу, щоб ти сказала… Але коли ти сама цього захочеш. 

   Його погляд з мого обличчя перемістився на дорогу.

   Ми їдемо по мальовничій дорозі Лонг Біч. Вздовж узбіччя ростуть величні пальми, що колишуться від легкого бризу, який доноситься до нас. Попереду простягається узбережжя, де велич океану торкається променів сонця, що сідає. Вода блищить наче на неї розсипали блискавок. Небо над нами лагідно змінює кольори – від яскраво помаранчевого до ніжно-рожевого, готуючись повільно до настання сутінків. Вид відкривається на широкі пляжі, де хвилі накочуються на пісок. Біля океану відпочивають тутешні та ті, хто вирішив відвідати знамениті пляжі. Дорога пряма та рівна, теплий вітерець, бриз… все це виде прямісінько до мого будинку на пляжі. 

   — Я б хотіла сказати… чесно… Хотіла б… І ти знаєш, що мені надзвичайно добре з тобою…

   — Кішечко, я ж говорив… тобі не обов'язково…

   Я зупинила його слова, суплячись. Він замовчав і я просто сказала.

   — В моєму будинку ніколи не було чоловіка. 

   Майк здивувався, потім задоволено усміхнувся, і узявши однією рукою моє обличчя, притягнув до себе і швидко цмокнув.

   — Ти цими словами сказала достатньо. 

Візуал, дорослі смаколики, багато уривків і це все в Моєму телеграм

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!