Я вам цього ніколи не показувала…

Вітаю любі читачі і читачки!

Починаємо тиждень святкування моєї 5 річниці на Букнет!❤️ (Нагадую, що повна програма тут).

Як годиться в такі дні, потрібно згадати те, з чого все починалось. А починалося все з роману “Очевидні речі”. Це перша моя книга про кохання, до того навіть пишучи малу прозу, я не створювала класичних любовних історій з хепіендом. Це перший мій об'ємний твір після малої прози. Ця історія — як перше кохання❤️

І ось вперше за 5 років я зробила візуалізації героїв цієї книги!

Знайомтеся:

Як вам наша бізнес-леді і гарячий хлопець за викликом?)

Якщо ви ще не читали роман, запрошую безплатно почитати тут! А якщо читали — запрошую перечитати ;)

❤️Анотація книги:

Вони обоє до неможливого очевидні. Вона — типова ділова жінка. Він — шаблонний красунчик на мотоциклі, до того ж — хлопець за викликом.

Але чи виявиться все так очевидно, якщо придивитися краще? І до чого тут взагалі печери?

❤️Уривок з книги:

— Якщо будеш надто красиво усміхатися, на тебе дивитимуться всі жінки в залі. Так мені буде незатишно… І надто закоханим поглядом теж не варто, я ще нафантазую собі всілякого.

- Зрозумів, всього буде в міру.

Адам кивнув і відкинув волосся, яке впало на очі, повністю зануривши у нього долоню. Інзі на мить здалося, що хтось перекрив їй повітря, - мерещилося в тому жесті щось таке невинно-звабливе, що змусило затамувати подих. Їй враз закортіло теж занурити руку в його волосся. Вона робила це під час с*ксу, знала, яке воно густе і приємне на дотик, але не очікувала від себе, що захоче торкнутися його волосся тут і зараз, у власному кабінеті серед білого дня.

Силою волі змахнувши з себе дурнуваті бажання, Інга сказала:

- Це буде справжній бал, з живою музикою і світськими бесідами. Звісно, ми не у дев’ятнадцятому столітті, але й певний дрес-код треба… Тому… Я можу купити тобі костюм?

Адам розсміявся.

- Гадаєш, у мене немає належного вбрання?

- Ну, не всі чоловіки мають такий одяг… Та й це повинно бути щось вишукане.

- Хочеш сказати, твій кавалер має виглядати гідно. Не хвилюйся, можеш покластися на мене.

Інга оглянула його трохи з недовірою. Хлопець був одягнутий у чорні штани-банани з матнею майже до колін і білу сорочку оверсайз. Вона ще не бачила на ньому одягу якихось інших кольорів, крім чорного і білого, та й все, що він носив, виглядало на кілька розмірів більшим. Ну, окрім шкірянки і тих штанів в обтяжку, які підкреслювали його міцні стегна. Але що там, Адам якимось чином вмів виглядати гармонійно і сексуально у будь-якому одязі.

- Гаразд, - врешті сказала вона. - Зрештою, байдуже, що ти одягнеш - всі й так дивитимуться на тебе.

Інга не сумнівалася, що так і буде. Він притягував погляд, вона не зможе дивитися на когось ще, доки Адам буде у її полі зору.

- Гадаєш? - кинув він і прищурив очі. - Інколи мене не помічають, хоч я й стараюсь.

- Не може такого бути! - категорично вигукнула Інга.

Хлопець знизав плечима.

- А що ти одягнеш?

- Маленьке чорне плаття. Найкращий варіант на будь-який випадок.

- Ясно… Але ж ти мене покликала не тільки для балачки про одяг?

- Не тільки… - Інга зам’ялася. - Я просто хотіла з тобою поговорити, може, дізнатися щось більше про тебе… Щоб ми не видавалися ледве знайомими людьми.

Він усміхнувся так, ніби зрозумів, яка безглузда це відмовка.

- Що ж… У мене вдома живе кішка Лариса, яка щодня будить мене своїм нявкотом о сьомій ранку. При нагоді я люблю дивитися марвелівські фільми, слухати рок-музику вісімдесятих-дев’яностих і гасати на мотоциклі. Але головне – печери. Після захисту диплому їдемо з друзями в Атлантиду на Хмельниччині… Вчуся на геологічному, підпрацьовую барменом, і як вже знаєш, не тільки ним. День народження 20 вересня, за гороскопом діва, скоро виповниться двадцять два. А, ще мрію позбутися кішки Лариси і купити мовчазного кролика.

Хлопець замовк, й Інга добру хвилину переварювала почуту інформацію, а тоді нарешті наважилася спитати:

- А чому ти займаєшся цим? - вона зробила логічний наголос на останньому слові.

То он що її насправді цікавило!

- Якщо ти хочеш почути, що я роблю це з якоїсь благородної причини, то доведеться тебе розчарувати. Я не збираю гроші на лікування тяжкохворої сестрички і не виплачую боргів батька-картяра. У мене звичайна середньостатистична сім’я - не багата, але й не бідна. Тато підвісив би мене за я*ця, якби знав, чим я займаюся. Він щиро переконаний, що у мене постійна дівчина, яку приховую з упертості. А ще я не збирав таким чином на мотоцикл - він куплений за чесно зароблені на різних підробітках - працюю з сімнадцяти років.

- Тоді я не розумію...

Адам зітхнув і поставив на журнальний столик вже порожній стакан з-під лате.

- Тут нічого розуміти. Все почалося як гра, з дурної суперечки з друзями, а потім... Поки що мені не набридло.

Інзі кортіло спитати, чи є у нього зараз ще клієнтки паралельно з нею, але вона прикусила язик. Натомість обережно спитала:

- І що за суперечка?

Видно було, що Адам не надто хоче розповідати, він помовчав, але все ж відповів:

- За певну кількість часу спокусити певну кількість жінок. Я не планував брати гроші… Але так вийшло.

- І ти виграв суперечку?

- Виграв.

Інга кивнула і опустила погляд. Їй теж не надто приємно було про це слухати, але стримати запитання, яке цікавило ось вже кілька тижнів, вона на могла.

- Тепер твоя черга. Розкажи щось про себе, - попросив він.

- У мене рекламне агентство повного циклу. Ми починали з невеликої контори на п’ять чоловік, зараз у нас сімнадцять працівників у штаті і ті, з ким співпрацюємо на певних умовах - переважно конструктори та технічні працівники, які виконують брендування автотранспорту, монтують рекламні конструкції, світлову рекламу. Ми плануємо розширення, щоб включити цих людей в штат і виділити їм повноцінні робочі місця. Але для цього потрібен більший офіс і технічні приміщення, а отже потрібно ще більше клієнтів. А отже, більше зв’язків. Ну, й такі заходи, як бал від Ротарі Клубу.

- Гаразд. Але я гадав, ти розкажеш щось про себе, а не про роботу. Хіба тебе немає поза роботою?

Інга замислилася.

- Людина завжди живе чимось одним, вкладає душу саме в це, тож поза ним перестає існувати. Це очевидні речі.

- Ненавиджу очевидні речі, - сказав Адам, й Інга вперше побачила, як він хмуриться. - Коли щось очевидно, це означає одне: людина не надто старалася розгледіти більше, глибше.

- А ти хочеш глибше? Маю на увазі, мене глибше розгледіти.

- Я завжди хочу глибше, але тобі це може бути некомфортно, - сказав він вже з тою звабливою усмішкою, яка підкреслювала двозначність слів.

- Колись я любила класичну літературу і займалася плаванням. Любила і люблю вигадувати ідеї, тільки це заняття мені не набридає. У мене була шиншила Гретхен, але померла, і я тепер не наважуюся завести іншу хатню тваринку. Вечорами я п'ю вино і переглядаю популярне на ютубі, у твіттері, інших соцмережах - щоб завжди бути в курсі, що там у трендах. Інколи вмикаю музику, читаю книги нобелівських лауреатів і годинами сиджу у ванній. Ось таке моє життя. А конкретно зараз я...  

- А конкретно зараз ти хочеш… - Адам перебив її, підвівся і підійшов геть близько.

Інга теж встала.

- Хочеш занурити руку в моє волосся. Правда?

Проведіть гарно час за читанням і слідкуйте за моєю сторінкою, попереду багато цікавого!

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.