Кров в обмін за щастя

Вітаю! 

Зустрічайте наступну частину роману "Зрада", де йдеться про те, як людина намагається хибними шляхами здобути собі щастя. Та чи отримає його?

— Так! Кажеш, заговір потрібен? Ну що ж, зможу тобі допомогти.

Старий подивився у вікно на місяць і прикинув у голові терміни.

— Сьогодні вже не встигнемо... Приходь до мене через...

Ірина категорично замотала головою:

— Ні, ні, ні!.. Діду Матвій, із цією справою зволікати не можна! Уб'ють же Андрія!

— То що ж ти мені пропонуєш, зараз на цвинтар пертися?

Гостя сторопіла, почувши таке:

— Чому на цвинтар?

— А тому, що подібні обряди тільки там і робляться.

— Як так?

— Та ось так!

Ірина злякано дивилася на старого, уявляючи моторошні картини чаклунства на могилах.

— Ну, чого втупилася, як баран на нові ворота? А ти думала, що захист такої сили на яблучко робиться? Е-е, ні, дівко! Тут без потойбічних сил не обійтися!

— Я думала, молитва якась на ікону... ну, або воском від свічки покапати... — ледве чутно вимовила дівчина.

— За молитвами до святих йди, до церкви! Тільки навряд чи вони допоможуть...

— Але як же?.. Мені треба, щоб напевно!

— А щоб напевно, тоді треба до бісів та душ померлих звертатися! Готова ти до такого обряду?

Мороз пробіг по спітнілій від страху спині Ірини.

— А що від мене вимагається? Теж на цвинтар уночі йти?

Дід усміхнувся:

— Ні, ну що ти! Там недосвідченим робити нічого. Від тебе потрібно тільки «так» або «ні». Такі ритуали без згоди не робляться. У всьому потрібна добра воля! — повчально потряс скорченим пальцем дід Матвій.

Ірка прикинула в голові, що коли на гробки пертися не доведеться, то й гаразд. Вже готова була погодитися, вона згадала про оплату послуг.

— Діду Матвію, а що мені коштуватиме ця послуга? Зрозуміло, не враховуючи «відкупу потойбічним силам»? — вона вказала поглядом на важкі сумки, що стояли біля порога.

— Ну вже ні! Таким відкупом ти з ними не відбудешся! Кров твоя потрібна!

Ірина шарахнулася вбік:

— Що????

— Ну, чого злякалася? Кров, кажу. Із пальця! Кілька крапель усього.

— Але... як же... А горілка? А м'ясо?

— Ти що ж, недолуга, думаєш, що я це сам жеру? Не потрібні мені твої магазинні харчі! У мене он кури свої, та кабанчик у сараї! А паленої горілки і зовсім до рота не беру! Мій самогон, на травах настояний, у тисячу разів кращий буде! — ображено промовив старий.

Зрада читати книгу онлайн на Букнет