Привіт усім стійким та тривожним! Зрідка пишу блоги й частіше тоді, коли маю на то настрій. Сьогодні є настрій написати щось цікавеньке :) Тому пропоную трошки прополоскати кісточки одному з героїв Нового Атлантису (де ми вже перетнули екватор історії, бай зе вей!). 

Кіан Еллінгтон, наймиліша мордуся криміналітету Східного узбережжя, випікач млинців та рятівник однієї непосидючої скалки, себто гонщиці найкращого розливу.

Ну добре, що це я, насправді він осьо:

Дволикий Янус — таким він спочатку видавався Віві. Діловий костюм або шкірянка, офіс або воля перегонів, безпека або небезпека, доброта або загроза — усе про нього направду. Просто у ставленні до різних людей. Кіан любить число сімнадцять, червоні матові ауді (хоча сам ганяє на чорній тойоті супрі, чому — не скажу), має колекцію фігурок машин та вінілових платівок, любить чорний гіркий шоколад без горіхів і Віві. Ну, законно.

І направду, коли я думаю про те, що ще з десяток розділів — й історія добіжить кінця, мені та-а-ак сумно розлучатися з Кіаном та Віві, що я ладна вже ввести їх ще в чужі пригоди. Але ці двоє вміють бути тільки головними героями :) Ну добре, це я вже прибріхую.

Але поки ми з ними не розлучаємося, крокуємо розділ за розділом і чекаємо, що буде далі (сама не пам'ятаю, що там!).

Книжулька осьо, авторка осьо. Усім мирного й теплого дня!

П.С. Для додаткових пригод і спостерігання, чи посивіє Ілмар до того, як відвоює Аереліс у її білявого вчителя, — сюди до Лари Роси!

Тепер точно всьо.