Вітаю!

Нещодавно я брала участь у конкурсі "Парад химер" від Дарії Гульвіс з твором "Самотнє світло у вікні", який нещодавно опублікувала і тут. Зайняла 25 місце з 33 (думала, буду ще нижче). Знаєте, як кажуть, гарно починали, та погано скінчили. А у випадку з цим оповіданням як почали кепсько, то далі тільки гірше. Словом, рознесли так, як не розносили ще жоден мій твір (звучить, як потужна реклама).

Це дуже тяжка і моторошна історія. Тому я була готова до того, що приємних емоцій вона не викличе. Та зіткнулася з тим, що оповідання взагалі не сприйняли.

Анотація. Її обманює власний чоловік та відбирає дім, фірму й гроші. Жінка вирушає до карпатського лісу, пожити у старенькій дерев'яній хатинці, яку їй лишила бабуся. Цей скромний спадок та дитина під серцем — єдине, що вона має. Однак, немовля народжується дуже схожим на батька і наповнена ненавистю мати приймає жахливе рішення. Дитини більше немає, але подібні вчинки завжди мають наслідки...

В дитинстві я боялася темряви між стіною й шафою у власній кімнаті. Засинаючи, старалася не дивитися в той бік, бо здавалося, що звідти вискочить щось жахливе. А зараз монстри ніби ожили й відшукали мене аж у хатинці бабусі. Уява малювала гидких істот, які розбивають вікно, зносять двері, хапають мене та розривають на дрібні шматочки.

Звісно, серед коментарів були вказані недоліки, з якими я погодилася принаймні частково  і  врахувала їх під час останнього редагування. Текст із приблизно 9,5 тис. символів з пробілами виріс до більш ніж 13 тис.

На своїй сторінці в Інстаграм я залишу розбір твору, де зокрема поясню деякі моменти, до яких були питання. Зазвичай не пишу нічого подібного про власні тексти, але для цього оповідання зробила виключення. 

Міцно обіймаю

Ваша Торі ♥