Любі мої! Роман "Не дозволяй йому" плавно наближається до свого завершення. Якщо ви додали книгу до бібліотеки, але ще не наважились придбати її, то завтра - найкращий день, оскільки на книгу діятиме єдина знижка на передплаті.

Нагадую, що після завершення, книга надійде у продаж уже по новій, вищій, ціні.

УРИВКИ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ:

"Впевнено натискаю на кнопку дзвінка.
— Кет, ти знову щось забула? — чую з-за дверей перед тим, як вони відчиняються. — Софія?
Здивований погляд, спрямований прямо в очі. Ті самі, які, присягаюсь, абсолютно ненавмисно витріщаються на тонкі боксери. Точніше на те, що вимальовується під ними.
— Хто така Кет? — питаю навіщось, несвідомо роблячи крок всередину.
— Моя бабуся, — відповідає Артур.
І я геть не розумію, що роблю, а за спиною вже зачиняються двері..."

***

– Не треба мене проводжати, я сама знайду вихід.
Мене осяює здогадка на рахунок того, чому вона так опирається. Ця підозра дуже неприємна.
– Ти йдеш до Бориса? — впиваюсь очима у сріблястий метал її погляду.
Легка іронічна посмішка ледь здіймає кутики її губ. Софія нахиляється до мого вуха та стиха шепоче:
– Бувай, Артуре. Ще раз дякую за неперевершений вечір і те, що захистив.
Вона ковзає губами по моїй щоці, а мені не залишається нічого, крім як відпустити її у прохолоду ночі. Двері стукають і наступає повна тиша. Підходжу до вікна, що виходить до арки. Просто хочу отримати підтвердження своїх здогадок. За кілька хвилин тендітна постать виходить з неї та, цокаючи шпильками на весь двір, прямує до одного з під'їздів.

***

Я стовідсотково впевнена, що це погано закінчиться, але я не можу опиратися. Артур - це для мене єдина можливість почуватися справжньою жінкою. Цікавою, потрібною, бажаною... Борис вб'є нас обох. Розчленує і заховає так, що не знайде жоден собака. Та доки цього не сталося, я хочу відчувати себе по-справжньому живою.