Привіт всім. Новий розділ "Не фіктивна для боса" вже на сайті. Тому принесла вам невеличкий уривочок з нього:

  Раптом двері мого кабінету різко відчиняються й туди залітає Едуард Сергійович. Високий, підтягнутий та у новому костюмі. Як з голочки. І з самого ранку.

    — Женю, так більше продовжуватися не може. Ми маємо поговорити, — каже серйозно. При світлі ламп його густе волосся здається золотистим.

    — Ми? Про що? — включаю дурепу.

    — Ти чудово знаєш, — шипить.

    — Ні, не знаю, — продовжую.

    — Про те що сталося між нами декілька днів тому. Ти ж розумієш, що я не сплю з жінками не бувши з ними у стосунках. Й те що було між нами...

    — Не продовжуйте, благаю. Мені й так соромно, — мружуся. Знову згадую свою розпусну поведінку у нього вдома. Й червонію з голови до п'ят.

    — Соромно? Ти мене здивувала? Ще ніколи жінки не відчували сором після ночі проведеної зі мною. 

    Едуард Сергійович трохи замислюється. Чесно не хотіла його образити.

    — Ну це не через вас. Просто я припустилася помилки. Не варто було змушувати вас бути зі мною...

    — Ти дійсно вважаєш, що я настільки дурний? — запитує Едуард Сергійович.

     Він наче стіна нависає наді мною. Його очі стають наче два великих океани. Цікаво від коли це я стала такою сентиментальною?

     — Женю, я вважаю, що після тієї ночі наші відносини перейшли на зовсім інший рівень, — продовжує шеф.

    Чорт. Невже він хоче мене звільнити. 

    — До чого ви ведете?

    — До того, що я хочу запросити тебе на вечерю, — врешті видихає Едуард Сергійович.

    — Це побачення? — запитую.