Мені довгий час були не зрозумілі деякі речі.

Я люблю тишу та темряву навколо. Навіть музику рідко слухаю без навушників. Мій ідеальний час, це ніч. І довгий час мені здавалося що це через те, що я сова. Але ні. Бо саме вночі я могла бути собою. У моєму дитинстві було дві протилежні речі: "ти не самостійна" та "ти що дуже самостійною стала???" І це від однієї людини. У мене не мало бути нічого особистого, бо я не заслужила, не купила це... У кімнату відмовилися поставити двері, бо воно не треба. 

Слова "Ні" не існувало, але найгірше, що казали - "вона соромиться" Для чого була та інформація для моїх нових подруг досі не знаю, але бабусі використовували її часто. Напевно , щоб вони думали, що я не відлюдник, а людина квіточка, з якою треба бути обережним бо заплачу. Ну пробачте, що я не екстраверт. Мені було дуже соромно та боляче що мої емоції трактують ось так. Я була звичайною тихою дитиною, хоча любила лазити по деревах, різні ігри на вулиці. А ще я випускала журнал з подругами та ставила театральні вистави за власним сценарієм. 

Мені хотілося бути своєю в компанії подруг. Не забитим вовченям, яким мене бачили родичі. На щастя подруги були на моєму боці. 

Найгірше, що можуть зробити родичі це не дати дитині відділитися від них, та стати самостійним. Вони вважають, що допомагають, але роблять тільки гірше. І короне - маніпулюють тим, що їх не стане і тоді.... 

Дякую моя психіка вже зруйнована, і скоріш за все я дійсно тоді ляжу на землю та буду чекати поки замерзну ( 

Деякі моменти життя я описувала в оповіданні "Всі мої жалі". І я не люблю цей твір. Не люблю кожну сторінку. Така собі анти реклама. 

Сьогодні вночі вийде чергова глава "Мідь та Золото". У ній ви краще познайомитеся з персонажем Адени - богині вогню. Іноді навіть найсильніші йдуть на будь які вчинки лиш заслужити схвалення та повагу сім'ї.