А у вас теж так буває?

Привіт, найрідніші!

От давно вже в мене виникло питання. Заходжу в Букнет, висить сповіщення, відкриваю — а нічого нового там нема. Але я вже знаю, що то одна з моїх читачок лишила відповідь мені у гілці наших коментарів. А знаю тому, що читачка активна, і така ситуація траплялася неодноразово. І тільки на неї персонально! Не важливо, у книзі, чи у блозі. Тому, якщо бачу пусте сповіщення, то насамперед лізу перевіряти саме її гілку коментарів. Добре, хоч про перший коментар сповіщення не лагає!

Так само і з однією з авторок, книгу якої коментую вже я: ніколи не прийде сповіщення про її відповідь.

Ну, добре, з цими я розібралася, і сама періодично перевіряю, проте буває й так, що коментарі під старішими своїми книгами я можу побачити і через тиждень, і пізніше, бо сповіщення або нема, або воно пусте, і я уявлення не маю, куди йти і що шукати.

У вас теж так буває? Чи то мені особисто так поталанило?

А ще приколи з підписниками. Чула вже, що Букнет сам відписує від авторів, з моїми підписками наче такого не траплялося, а от з підписниками — ледь не постійно: додасться читач, хтось пропаде, в результаті наче підписники активно додаються, а кількість та сама ‘:-)

Ну, і раз я вже привернула вашу увагу, то щиро запрошую до свого нового фентезійного роману «Повір мені» про харизматичну войовницю Бояну. Хто читав «Обери мене», той знайомий уже з цією героїнею, а хто ще не читав, то можете знайомитися просто зараз, книги абсолютно самостійні.

І клаптик завтрашньої глави для заохочення:

— Бояно, я тут такі хащі запримітив! Просто непролазні! А за ними галявинка з оксамитовою травицею! Ходімо, перевіримо, чи й справді на ній буде м’яко борюкатися! — чоловік грайливо плеснув мене по сідницях, підтверджуючи свій словесний натяк на інтим.

А вже наступної миті був тісно притиснутий до найближчого стовбура і з кинджалом коло шиї. Легенько натиснула, проколюючи шкіру для дохідливості, і так само грайливо мовила:

— Панасе, чи не думаєш ти, що настільки неперевершений, що я ладна буду стрибати з тобою у найближчі кущі, аби отримати хвильку втіхи?

— Ти отримаєш набагато довше і більше, — самовпевнено зазначив воїн, навіть не намагаючись звільнитися. Що-що, а мою здатність дати відсіч будь-кому уже давно не ставили під сумнів.

— Або не отримаю взагалі! Терпіти не можу самовпевнених півнів, які, окрім травички, й запропонувати жінці нічого не можуть! Тож затям собі: я не стрибаю у ліжко — хоча яке там ліжко? — до першого-ліпшого! Ще раз сіпнешся — проколотою шиєю не відскіпаєшся!

Як вам така Бояна?)))