Поки пишу...

Вітаю, любі✨

Поки пишу, як і завжди, ділюсь з вами шматочком із нової 19-ої глави книги-антиутопії "(не) одна під дощем", але маю зазначити, що із-за постійних, останнім часом навіть щоденних, обстрілів мого міста довбаними шахедами, трохи безсонними ночами та стресів, буде невеличка затримка у 1-2 дні з виходом глави.
*пишіть у коментарях. хто теж із Сумської області та як ви справляєтесь зі стресом♥️

Сподіваюсь на ваше розуміння♥️

Про книгу можна дізнатися більше тут✨

Буктрелейр подивитися тут

Тому ділюсь одразу двома шматочками книги:

  Вже зайшовши до кімнати, у якій ми тимчасово мешкаємо, та побачивши радісну Луну, я, згадавши, запитала Свята:
  — А на малу документи не потрібні?
  — Які документи? Це ж собака, — щиро здивувався той.
  — Ну це живе створіння, як і ми, у неї має бути паспорт, зроблені всі вакцини, вживлений чіп та інше, — я зробила паузу. — Чіп…

✨ 

  — Адель, люба, давай разом видихнемо та насолодимося гарячою, смачною піцою у компанії наших нових знайомих. Ти ще встигнеш потонути у своїх думках, — Макс поклав руку мені на плече, посміхнувся, заглядаючи в очі та поцілував у чоло. Мені стало легше від розуміння, що я більше не одна під цим дощем.

Усім любові до себе та натхнення!
Ваша Ангеліна Александренко