Третій розділ в картинках

Привітики!

Продовжую візуалізувати "Пори року. Зникнення Зими". Сьогодні на нас чекає Розділ 3. Розлита кава.

Піднісши кільце до очей, вона розгледіла гравіювання «Єдина». Вмить відтворився в пам’яті шепіт зі сну, дзвонячи круговертю в її вухах: «Де Єдина? Де Єдина? Де Єдина?».

— О, привіт, — силкуючись приборкати сполохане серце, мовила вона. — Довго ти…

— Та ледве сьогодні прокинулася, уявляєш? Щось останнім часом я сплю, як вбита. Кошмар якийсь! — палко розсипалася в поясненнях Вікторія.

Хвильку подумавши, Діана почала розповідь із зустрічі з незнайомцем, а також не забула згадати й про вранішню біганину.

Від цієї новини Діана аж схопилася на ноги. Якраз тоді, коли вона поривалася вилетіти з класу, прозвучав дзвінок, а вслід за ним зайшов і математик, Теодор Франкович. Хоча він виглядав молодо, їй подеколи ввижалося, що той походив ще з ери динозаврів. По-перше, Теодор Франкович завжди носив чорний діловий костюм із фраком; а по-друге, коли-не-коли застосовував такі словечка, які потребували ґуґлення.

— Чи не знайдеться сміливець, здатний допомогти нашій принцесі?

Порятунок прийшов звідти, звідки Діана й не чекала: в клас без стуку влетів… нічний незнайомець. Її хребет немовби електричним струмом проткнуло. Хлопчисько тимчасом обпалював Діану недружелюбним поглядом.

— Це інтеграл, балда.

— Багато хочеш…

— Майку! — спалахнувши, вигукнула вона. Вже тихіше додала: — Звідки ти знаєш мене і…

— Мало отримаєш, балда, — закінчив він, водночас ставлячи крапку в рівнянні.

— Годі вештатися за мною! — як тільки двері за нею зачинилися, гримнув він.

— Що я встигла тобі зробити такого, що ти так поводишся зі мною?.. — опустила очі вона. Вся зухвалість миттєво кудись випарувалась.

— Хіба для ненависті повинна бути вагома причина?

— Невже ти це зараз серйозно?..

— Та звісно ж, що ні. Іди он математику повчи, логічне мислення розвивай, бо з цим у тебе явно проблеми!

— Тебе батьки банальної ввічливості не вчили?

— А от про моїх батьків ні слова. Затямила? Жодного морального права не маєш їх згадувати.

✨✨✨

На одній з могильних плит сиділа маленька дівчинка, а біля неї лежали двоє, чоловік та жінка. З їхніх позбавлених ознак життя тіл точилася кров, просочуючись крізь вогку землю.

«Що за зомбі?..» — майнуло Діані. Те, що зробила дівчинка далі, змусило її пробратися крижаним потом, мовби вона перебувала в гарячці: малеча посміхнулася, демонструючи червоні зуби.

✨✨✨

В Діани аж око засіпалося: вона розлила далеко не теплу каву на Майка. Та це просто вершина сьогоднішнього везіння!

— Сорочку слід терміново зняти й запрати, — силоміць прогугнявила вона.

— Ти хочеш роздягнути мене прямо тут? — пронизав її злісним поглядом Майк.

— Та ні, дідько, наодинці! — миттю вибухнула Діана.

— Ти хоч розумієш, що ти тільки що зморозила?

— Та ти сам городиш всіляку нісенітницю!

— Ти забула мене, ну й нехай. Можливо, я не був для тебе таким і важливим… Був персоною нон ґрата, скажімо так… Але забути, ким ти народилася, — це вже занадто!

— І ким же я народилася? Інопланетянином? 

— Невже так складно все мені розповісти? [...] Це що, таємниця всесвітнього масштабу?

— Це чоловіча роздягальня, раптом що, — кивнув він на табличку.

Ненароком Діана впилася в його підтягнуту фігуру. Тепер на хлопцеві красувалася біла сорочка, яка ідеально підкреслювала талію, широкі плечі та підкачані руки. (Піджак же Майк повісив на лікоть.) В голові щось немов зірвалося. Враз стало дуже спекотно, ніби обігрівач ввімкнули на повну потужність, і в животі з’явилося дивне поколювання. Діана негайно відвела погляд, засоромившись незрозумілої реакції на споглядання його тіла.

— Прокляття! І хто придумав ці удавки?

— Давай поможу, а то ти щось геть розхвилювався, — ступила до нього Діана, але її зупинив його рик:

— Скільки разів можна повторювати: не наближайся до мене! Це раз. І я не хвилююся. Це два. Ще б чого…

— Яка відпадна компанія тут зібралася! — немов грім серед ясного неба прозвучав голос Дениса.

Перший розділ в картинках туть

Другий розділ в картинках туть

Будемо створювати й далі казку в реальному світі

✨✨✨